20 травня – Всесвітній день травматолога.
Мабуть, усі ми, хоч раз у житті зверталися за допомогою до таких спеціалістів.
У Ніжинській ЦМЛ працює молодий, позитивний і перспективний ортопед-травматолог Роман Басанець, з яким журналісти сайту Нежатин поспілкувалися з нагоди медичного свята.
– Романе Сергійовичу, традиційне запитання: що, або хто надихнув Вас обрати професію лікаря, а саме – травматолога?
-Такого не було, щоб я з дитинства шалено мріяв про професію лікаря. Уже ближче до закінчення школи, розмірковуючи про своє майбутнє довгими вечорами, прийшов до висновку, що хочу стати спортивним лікарем. Усе життя я займався багатьма видами спорту, тому й вирішив, що хочу залишитися близьким до нього і працювати лікарем саме зі спортсменами. Втім, вийшло так, що став травматологом, чим я задоволений, бо маю більше можливостей для саморозвитку, і за великого бажання можна стати і спортивним.
– Що найскладніше, а що найлегше у Вашій роботі?
-Найлегше – це прийти на роботу, – посміхається (авт.), – на цьому все легке закінчується. До багатьох речей звикаєш, багато робиш “на автоматі”, а, коли згадуєш себе в перші роки практики, тоді все здавалося складним і незрозумілим. Тут питання звички, досвіду, навичок і т.д. Чим більше вмієш, тим легшим все здається.
Разом з цим, у будь-якій роботі з людьми, тим більше, якщо вони приходять до тебе за допомогою, чогось легкого немає. А найскладніше – зберігати сконцентрованість, щоб надавати завжди максимально якісну допомогу. Лікарі – також люди, й іноді це важко, бо крім медичних моментів – поставити діагноз, обстежити, поговорити, є багато парамедичних чинників: стан здоров’я, емоційне виснаження, виробничі проблеми.
– Перший Ваш лікарський досвід: де і як це було? І чи пригадаєте свого першого пацієнта?
-Ні, першого пацієнта вже не памятаю. Але з перших тижнів інтернатури запам’яталась історія – мисливці полювали на качок і випадково влучили в рибалку, поцілили йому просто в голову. Я так розумію, набої були з дробів. Дуже страшного там нічого не сталося, але в шкірі голови, посеред волосся, застрягло багато кульок, які ми діставали. Ось цей досвід запам’ятався…
Згадую перші маніпуляції, які проводив уже в інтернатурі, маючи за плечима певні знання, які дозволяли проводити такі дії: перші вправлені вивихи плеча, репозиції кісток… Такі речі запам’ятовуються та надихають рухатися вперед.
До речі, інтернатуру я проходив в Ніжинській лікарні, де і залишився працювати, тому увесь мій лікарський досвід та навички я отримав саме тут.
–Ви працюєте з дорослими, чи з дітьми?
-Я не є дитячим ортопедом-травматологом, кому консультативний прийом веду лише з дорослими, або дітьми, старше 15 років. Але я є лікарем-ортопедом приймального відділення (травмпункту), то доводиться працювати і з дітками також.
–З ким складніше і чому?
-Раніше вважав, що з дітьми важче, але з досвідом зрозумів, що малеча своєю поведінкою, невербальними знаками є чесною, їх можна легше “прочитати” і тим самим вирішити клінічну задачу: дитячі істерики та плач, якщо це травма, не відволікають, а надають інформацію, яка стає корисною для встановлення вірного діагнозу.
З дорослими – інша спеціфіка роботи, бо травматизм буває не тільки побутовий, а й кримінальний, ДТП і тд, тут маса юридичних нюансів. Дорослі люблять дещо змінювати справжню картину та обставини, тому треба “вмикати” внутрішнього детектива і “докопуватись” до істини, робити висновки іноді у невідповідності травми до описаного пацієнтом. Звісно, це додає лікарю роботи, і в цьому контексті важче працювати з дорослими. Та скажу одне: з досвідом навчаєшся працювати і з дорослими, і з дітьми, підлаштовуючись під різні ситуації.
– Можете назвати “найпопулярніші” травми?
-Травматологія – сезонна спеціальність. Зимова ожеледиця часто провокує перелом променевої кістки (при падінні на слизькій дорозі люди зазвичай виставляють руки і ламають променеву кістку біля самої кисті). Також для зими характерні переломи стегон, нижнього відділу хребта – таке собі “тріо” травм у зимовий час.
Щодо весняно-літнього і осіннього періоду, коли починаються польові роботи, переважають різані й рвані рани, нещасні випадки під час господарських робіт. Застерігаю не одягати ріжучі диски на болгарки, нерідкими є випадки травматизму від комбінації цих інструментів, які не призначені один для одного, ризик дуже величезний і призводить іноді до каліцтва. Для цієї пори року характорні падіння з висоти при проведенні господарських робіт (комбіновані травми).
До речі, відмічаючи тенденцію, травматизм з переломами у дітей старше 6 років більше спостерігається влітку: саме в цю пору малеча активно відпочиває, залазить на дерева, їздить на великах, опановує скейти, ролики, і, трапляється, падає, отримує різні види переломів та забоїв.
– Ви оперуєте?
-Великими операціями не займаюся, бо них проводять в умовах стаціонарного лікування. Оперативна активність, якою я займаюся, обмежується роботою на травмпункті – обробка ран, ушивання, рани різної складності (шкіра, мязи, сухожилля), дрібні остеосинтези за допомогою спиць, скелетні витягнення як підготовча робота перед великими операціями. Тому я проводжу лише ургентні операції.
– Чи траплялися в Вашій серйозній роботі кумедні випадки?
-Лікарський гумор специфічний і для вузького кола людей. Медицина асоціюється з негативними нюансами, тому веселих випадків, напряму пов’язаних з ситуаціями, немає. Люди не з медицини не завжди розуміють наш гумор, тому я навіть з друзями перестав жартувати на цю тему.
Більше кумедними бувають ситуації,при яких люди набувають травм: на одному з чергувань у нас було повалля домогосподинь різного віку, які всі саме того дня вирішили випрати занавіски з тюллю і 6 жіночок поступили з однаковою історією: стала на стільчик знімати тюль, впала, і кожна отримала травми різного ступеню тяжкості.
А недавно на чергуванні за один вечір до нас прийшло 5 людей з одного підїзду будинку: просто якась геопатогенна активність в цьому домі була!
– Які маєте захоплення?
-Люблю дивитися фільми. Тим, хто любить медицину і гумор, я б порекомендував серіал “Scrubs”, або “Клініка”. Це американський драматичний ситком, який розповідає про навчання, роботу та життя молодих лікарів, добрий, смішний серіал, без чорного гумору, іронії, цинізму, де, разом з тим, зачіпають серйозні, неоднозначні теми лікарської спеціальності. Така собі медицина з нотками філософії. Але, коли я почав працювати, то зрозумів, що сценаристи серіалу консультувалися з лікарями, бо у фільмі подано купу ситуацій, комедійних, і професійних, і трагічних аспектів нашої професії, подано класно, рекомендую до перегляду!
– Романе Сергійовичу, якби Ви не стали лікарем-травматологом, то стали б… ким?
-Я б із задоволенням працював на кухні. Дуже люблю готувати!
Перед вступом я собі поставив ультиматум: або вступаю на державну форму навчання і вчусь на лікаря, або вчуся на повара. Життя зробило вибір: я успішно склав іспити й став лікарем.
– Читаєте книги? Які б три порадили прочитати нашим читачам?
-Читаю, не рахуючи медичної літератури. Надаю перевагу науковій фантастиці. Порекомендував би класику наукової фантастики “Нейромант” Герберта Уеллса, сучасний автор Лю Цисінь і його “Загадка трьох тіл” – прочитав недавно і був в захваті. І Арчибальд Джозеф Кронін “Цитадель” – про життя англійського лікаря 100 років тому: тодішня проблематика медицини дуже перегукується з сучасною.
– Про що мріє ніжинський травматолог?
-Кожен ніжинський травматолог, як і кожен житель Ніжина хоче, щоб лікарські послуги надавалися на рівні гарної лікарні обласного центру, як мінімум, і були висококласними та висококваліфікованими. Думаю, всі були б цьому раді. І ми, зі свого боку, як спеціалісти, до цього йдемо й сподіваємося на підтримку!
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
