Уперед голку, стебловий, петельний, тамбурний, козлик… Більшість чоловіків навряд чи скажуть, про що йде мова. Але не 32-річний Андрій Колесник із Ніжина. І хоч вишивкою він захоплюється менш ніж рік, його роботам уже можуть позаздрити вишивальниці зі стажем. І це при тому, що фах у чоловіка суто технічний – працює Андрій майстром Ніжинської дільниці з експлуатації електричних мереж №1 Ніжинського РЕМ.
– Вишивати я почав, і правда, недавно. Нікого, мабуть, не здивую, коли скажу, що моїм ідейним натхненником у цій справі стала дружина Оля. Вона у мене справжня майстриня! – посміхається Андрій.
– А я вишиваю з дитинства. – долучається до розмови Ольга. – Була ще школяркою, коли ми з батьками переїхали з Чернігова у Велику Кошелівку Ніжинського району. У місцевій школі вчителем образотворчого мистецтва і трудового навчання працювала наша родичка. Вона й показала мені, як вишивати хрестиком. Дала якусь тканину метр на метр, і я щось там собі длубала. А в старших класах я проходила навчання у Вертіївському навчально-виробничому комбінаті де всі ми здобували додаткову спеціальність. Моя називалася “народні ремесла”. І там моєю основною роботою також була вишивка. Після цього я ще трохи вишивала на перших курсах університету, а потім закинула цю справу – банально не вистачало часу. Коли народилася перша дитина (дочці Олі від першого шлюбу Маші 13 років. – Авт.). я більше захопилася плетінням спицями, бісером. А вже перед другою декретною відпусткою якось побачила в магазині з товарами для рукоділля вагітну, яка мала ось-ось народжувати. Вона прийшла по нитки для вишивання. Я тоді аж посміхнулася, так це мило виглядало… Це ж людина вишиватиме якусь красу, поки малеча ростиме. Вирішила: а чому б і собі так не зробити? Давно ж не вишивала, років 17 минуло з того часу, як востаннє брала в руки голку. Отак і почалося… Спочатку я просто шукала готові схеми для вишивки в Інтернеті, але за ними вишивати було непросто, потім уже натрапила на PDF-файли – стало легше, а згодом знайшла і спеціальні програми для читання схем в електронних форматах. Звісно, з маленькою дитиною (донечці Андрія та Олі Полінці рік і 9 місяців. – Авт.) час на такі заняття обмежений, тож в основному пошуком схем, їх роздруківкою займався саме Андрій. Як згодом і купівлею тканини та ниток. Але й це ще не все. На різних каналах, у різних групах для вишивальниць я побачила у дівчат спеціальні підставки, станки для вишивання. Довелося Андрієві робити мені такі ж самі. – сміється Оля.
Тут треба сказати, що родима Колесників взагалі дуже творча: Андрій захоплюється виробами з дерева, Оля плете і гаптує, Маша малює фарбами і співає. Разом же вони ще й малюють картини за номерами.
Це величезне щастя, коли всі члени родини мають схожі захоплення, адже тоді всі розуміють одне одного і ні в кого не виникає претензій, чому стільки часу витрачається на якусь незрозумілу справу, – говорить Андрій. – Взагалі саме на цьому ми з Олею спочатку і зійшлися. Познайомились ми рівно чотири роки тому (розмовляємо 20 травня. – Авт.). Так вийшло, що цього ж дня я потрапив до неї додому, і перше, що мені кинулося в очі, – картина за номерами! Мене це також цікавило. Коли вже почали жити разом, малювали такі картини всією сім’єю. Коли вже накопичилося близько десятка тих картин, вирішили їх продати через OLX, бо ж просто нікуди було дівати. Там же я продаю і деякі свої дерев’яні вироби підсвічники, лампи. Взагалі любов до дерева у мене, мабуть, від батька. Люблю, коли такі унікальні речі є вдома. У нас їх, щоправда, не так уже й багато – ті ж лампи та підсвічники, підставка для взуття, дзеркало. Це те, чим я займаюся на дозвіллі. А тепер до цього додалося ще й вишивання.
– На ютубі є чимало відеороликів, як вишивають саме чоловіки. – каже Оля. – Ось я періодично і показувала їх Андрієві. Найбільше нас вразив захисник з Івано-Франківщини Руслам Ружило, який на передовій між боями вишивав український прапор.
– Захотілось і собі спробувати, чи зможу я зробити щось таке цікаве, – продовжує Андрій. – Тим більше що про вишивку, завдяки Олі, я до цього вже знав достатньо, та й якісь початкові навички мав – ще у школі на уроках трудового навчання в нас якось був “обмін професіями” з дівчатами, тож ми вишивали для мам невеличкі серветочки.
Спершу я вишивав під пильним контролем Олі. Вона у мене дуже скрупульозна в цьому плані, тож підказувала, допомагала. А потім уже й сам прилаштувався. Швидкість у мене, звісно, не така, як у дружини, але…
Свої перші роботи колегам Андрій показав на День вишиванки – саме тоді в АТ «Чернігівобленерго» проводили конкурс вишивки. Навіть без знання, що це робив чоловік, вони викликали захоплення. Яким же було здивування жінок-майстринь, коли вони дізналися, що акуратні, з використанням різних технік та ідеальним виворотом роботи — справа рук чоловіка, та ще й вишивальника-початківця!
– Уся справа в тому, що Андрій – дуже точна і дуже відповідальна людина. Вдома я часто називаю його міліметристом, – говорить Оля. – Бо ж у кожній своїй роботі він усе виміряє до міліметра, продумає до найменшої дрібниці, завжди зверне увагу на, здавалось би, зовсім незначні деталі. Мабуть, тому і вишивання далося йому так легко. Зараз ми живемо у винайнятій квартирі, але продумуємо дизайн для своєї. І в ній обов’язково буде багато вишитих виробів, які ми вже готуємо!
– Вишивка – це національний код українців, надбання наших предків, ознака древності української культури, тому навіть у наш вік нанотехнолопй треба її розвивати і передавати ці знання від покоління поколінню. Причому неважливо, хто це робитиме – чоловік чи жінка, – підсумовує Андрій – Так, можливо, комусь це і здається дивним, що у вільний від роботи час чоловік вишиває, та насправді це дуже цікаве заняття, яке захоплює, заспокоює і розвиває фантазію! Присвятивши йому бодай трохи свого часу, ви долучаєтесь до збереження цієї вагомої частини нашої культури. І це дійсно круто!
Джерело: газета “Гарт” від 25.05.2023, Катерина Дроздова
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram