У відомого українського поета-пісняра Андрія Демиденка є прекрасні віршовані рядки: Не будуй своє щастя, сховавши за браму, Добро й милосердя творити спіши. Не буває дороги, дороги до храму, Якщо храму немає, немає в душі. То тільки на перший погляд здається, що дорога до цього Свято-Вознесенського храму вимощена давньою бруківкою. Насправді ж ось вже сто сімдесят років поспіль мешканці Нової Басані та прихожани з навколишніх сіл несуть нею до цього храму свої радощі, болі й переживання, моляться Всевишньому, сповідуюючи йому всі свої гріхи, непевність та оману. У грізні часи тотального атеїзму люди йшли сюди з щирою молитвою й знаходили тут прихисток, розраду та спокій для душі. І сила їхньої молитви врятувала тоді храм від закриття, а в людях зміцнила віру в небесне заступництво та прихильність Богородиці "Троєручниці" до цієї національної української святині. Та кровоточивість стоп'ятдесятирічного запрестольного хреста цього храму все ще є мовчазним свідком недосконалості сучасного християнського світу, в якому, на жаль, ще є місце для зради й лукавства, безчесності та нелюбові до ближніх своїх. Часом люди, навіть фізично наближені до церкви, залишаються духовно недосяжними й недостойними цієї віри й від такої скорботи серця святих розриваються від скорботи... ...Дорога до церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Новому Бикові. Вона на добрі півсотні літ старша за свою новобасаньську посестру. Нині їй виповнюється двісті двадцять років. І всі ці роки для своїх прихожан вона також була осередком умиротворіння та спокою. Та нині їй не до урочистостей. Хоч і не винна вона в тому, що в час великої біди, яка неочікувано прийшла до нас від, як нам колись здавалося, дружньої недалекої країни, замість сили, душевної підтримки та витримки багатьом прихожанам вона завдала душевного болю та великого розчарування. От нині й заявили вони про зміну її конфесійного підпорядкування - з Української православної церкви до Православної церкви України. На початку червня провели збори в сільському будинку культури, проголосували та розробили так звану "дорожню" карту, як це зробити покроково та в законному порядку. Бо в їхніх опонентів вже є низка аргументів, які не дають цього зробити швидко і безболісно. Хоч як так - безболісно? Цьому храму вже давно болить, вже п'ятсот днів болить і ночей. З того кривавого світанку в лютому минулого року, відколи московити зайшли на нашу українську землю, відколи окупували Новий Биків, на місяць влаштувавши у підвалі котельні катівню для мирних сільських мешканців, шукаючи серед них зрадників, запроданців та відступників. І навіть її, безмовну, прошили кулеметною чергою, залишивши смертоносний слід, який видніється на фасаді й сьогодні. Не побоялися ні людського осуду, ні кари Господньої... То про що тут сперечатися? І як тут не згадати незабутнє Гончарове: Собори душ своїх бережіть,люди... Собори душ..." Катерина Гавриш Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
