“31 жовтня 2022 року… Чи знала я, що цей день стане найчорнішим у моєму житті?.. Що ця ненависна війна вкраде в мене мою половинку… мою опору… мого Сергія…”, – такими словами згадує Наталія Кравченко свого чоловіка, який ось уже майже рік, як пішов у небуття.
До лав ЗСУ пішов добровольцем. І – нікому нічого не сказавши. “Коли почалося це страшне вторгнення, – згадує Наталія, – я з донькою Валерією виїхала з Ніжина. Сергій тричі ходив до військомату. Не брали, сказали чекати дзвінка. Він стояв у теробороні, а 7 квітня уже був у лавах ЗСУ. Він так хотів бути корисним…”.
Наталія згадує чоловіка, як дуже рішучого та вольового. Сказав – зробив. “Це була людина, на яку я могла покластися. Мабуть, так і має бути… Не скажу, що наше сімейне життя завжди було безхмарним. Усякого було, але ж я завжди знала, що можу спертися на його міцне плече.
Уже будучи захисником, часто (за можливості) телефонував мені вранці та ввечері. Хоча б два слова, але як я чекала цих хвилин! Рідні військових зрозуміють”.
У лавах ЗСУ Сергій підтримував зв’язки з волонтером Миколою Шепелем, який допомогав військовим з продуктами.
У Сергія були проблеми зі здоров’ям. Однак, воїн ніколи не скаржився. Тамуючи біль, заступав на бойове чергування, а груди розпирало нестримне бажання – знищити все кацапське зло на нашій заплаканій землі.
Сергія Кравченка не стало в останній день жовтня. Поховали Героя на Мигалівському кладовищі у Ніжині.
“Майже рік. Як я живу без нього?, – замислено говорить жінка. – Боляче приходити в будинок, де минулі наші спільні дні. Але я сильна. У моїй душі живе щира віра в нашу перемогу, і серце болить за кожного воїна, хто зараз в окопах та під ворожими кулями”.
Наталія активно співпрацює з волонтерами. Жінка пропустила через себе гіркий біль втрати і не зламалася. А пам’ять – вона завжди буде жива, про її коханого Сергія, який світлим Янголом все ж присутній у її житті…
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
