У цьому році дуже красива зима. Щоб помилуватися засніженими краєвидами та зробити фото, вирушаю у суботу зранку в ліс. Дорогою заїжджаю у село Холявки, яке так гарно і зручно ховається між деревами.
Тут така тиша – аж страшно! Все заметене снігом, тільки з димарів у двох домогосподарствах йде дим. А це означає, що життя тут є. В крайній хаті від поля живуть тут влітку і взимку два брати – Сергій і Олександр Чос, тримають пасіку. Тут їх коріння, з самого дитинства гостювали у бабусі і дідуся. І ось тепер, втомившись від міського галасливого життя, повернулись туди, де минуло дитинство.
Погрівшись, вирушаю в ліс. У селі тихо, лише пернаті, перелітаючи з гілки на гілку, позують мені для фото. Що цікаво, тут і синички, і дятли, і сойки, а ще тут живуть снігурі, яких я вже давненько не бачила. Дорогою мене зустріла велика собака, ніби не помічаючи мене, пішла по своїх справах. Бачу за деревами місцевих чоловіків уродженців села Михайла Геймала та Олександра Стефановського.
Вони тут часті гості, більшу частину свого часу проживають тут. Адже, як би добре не було в місті з усіма комунікаціями, тягне до рідного села. Трішки поспілкувавшись, дізнаюся, що захворіла баба Маша, (Марія Роговець).
Питаю, де знайти зграйки синичок, щоб пофотографувати. Дістаю цікаву і змістовну відповідь від Олександра Стефановського: “Синичок треба шукати на пасіці, бо вони є великими шкідниками для бджіл. Підлітаючи до вулика, вони сідають на край вулика, стукають — бджоли вилітають подивитись, і вони їх з’їдають, як цукерки. За зиму можуть з`їсти декілька сімей”.
Знайшовши на пасіці синичок, а на обліписі снігурів, відпочивши і погулявши лісом, поверталася додому в гарному настрої. Як шкода, що вимирають українські села, що там вже майже нема людей, але як же гарно, затишно й спокійно.
Марина Ігнатенко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
