Це школа в Ягідному.
Це та сама школа, в підвалах якої протягом 28 днів російські нелюди тримали три сотні людей. 360.
От в цих підвальних кімнатках.
360 людей.
І серед них було 50 дітей: від кількох немовлят до підлітків.
А на поверхах розмістився їхній штаб. У шкільному дворі поставили техніку. Так мирні жителі Ягідного «прикривали» собою окупантів.
Один з бранців шкільного підвалу, що до широкомаштабної війни працював завгоспом у садочку ( школа і садочок знаходилися в одному приміщенні) показує нам залишки будівлі, написи на стінах:
– Це наш календар. Світла не було. Чи день, чи ніч – хто зна. Ліворуч на стіні ми склали список, кого розстріляли росіяни. А праворуч – ті, хто помер. 11 людей померло. Від задухи. Дихать не було чим.
Перед смертю, було таке, люди божеволіли. Страшне…
Як зранку людина помре, то ще нічого: дозволяли тіло винести з підвалу. А як пізніше, то так і лежали мерці поруч із живими. А живі не лежали, а сиділи чи стояли, бо ж місця не було. Ноги у всіх попухли, шкіра аж лопалася, а санітарії ніякої. Рани загнивали. Хворіли всі. Хто чим. А ліків-то ніяких. У дітей почалася вітрянка, то ТІ дали зельонку, всі діти перемазані були. Коли дітей випускали на свіже повітря, деякі втрачали свідомість.
На вході в кожну так би мовити кімнатку цифри. Бачите? Це кількість дорослих і дітей, аби знати, скільки кому давати їжі.
Ну, як їжі… пластиковий стакан на двох дорослих. Випускали на вогнищі щось приготувати 1-2 людей.
Хлібу не було. ТІ не давали.
В туалет ходили на відра. А коли випускали у двір, то ніхто нікого не стидався, бо треба було все швиденько поробити між прильотами та й ще під наглядом ТИХ.
А виходить не дуже й хотілося: прильот за прильотом, повітря аж гуде. Страшно. Тут поруч їхні зенітки стояли в ряд і стріляли, стріляли, стріляли…
Один раз, як виходили, осколком тяжко хлопця поранило. Легеня була пошкоджена. Так ТІ його в свій шпиталь забрали, а потім до росіі наче відправили. Знайшовся він у Білорусі: одна медсестра звідти зателефонувала ( наш співмовник вперше ледь втримався від сліз: не від жалю до себе, а від розчулення від доброго вчинку невідомої жінки). Хлопець вже вдома.
А що відбувалося назовні, у селі?
Перед кожною хатою в селі розставили свою техніку. От куди нашим стріляти? А як ставили танки, то частину будинка зносили, про паркани й мови немає. В перші дні повибивали всюди вікна, двері…
Перші зайшли – повиносили найліпше. Другий прийшли – ще щось витягли. А що не забрали – нищили.
Он скільки хат погОрені…
І в тій незвичній вимові чується і бачаться мені і ГОРЕ, і зГОРілі хати, і жах, і біль, і страх…
Це було не 100 років тому, не у середньовіччі.
Це було у березні 2022 року в селі Ягідне поблизу Чернігова.
Я хочу, щоби про цей жах знав весь світ!
Так, багато сюжетів на телебаченні, дописів у різних виданнях про Ягідне. Навіть суд пройшов і трьох «військових російської армії» ( в лапках, бо це моральні виродки) засуджено заочного 12 років.
Я читала, я знала, але сьогодні я ВІДЧУЛА. Там у підвалі.
Перекладайте, хто може, на всі мови світу: нехай світ знає!
Ми ж маємо записати кожне слово кожного бранця.
Це страшно і боляче ( але ж не більше, ніж ягідцям? Правда?), але ми маємо побачити на власні очі той підвал.
… ви помітили, як чоловік називає знущальників і загарбників? Займенником. Замість імені.
Автор: Tetyana Mirgorodska
