Минув рік… А в серці не вщухає біль

Невимовно болючі роковини за військовослужбовцем – добровольцем Андрієм Ткачем, який лише став жителем Володькової Дівиці, але так і не встиг пожити у щойно придбаній оселі разим з мамою та братом..

Адже солдат народився в с. Народичі, на Житомирщині.

Закінчив школу,здобув спеціальність електрозварювальника в професійному ліцеї і пройшов строкову службу в Національній Гвардії України. В юнака попереду було ціле життя, яке, без сумніву, він би прожив гідно, бо був надзвичайно добрим, людяним, відповідальним, мав серйозні плани, адже він став надійною підтримкою та опорою в родині для мами та меншого брата після смерті тата.

Все перекреслила проклята війна. Їхнє село межує півтора десятками кілометрів з білоруссю. З перших днів повномасштабного вторгнення рашисти сунулися ордою.

Відсиджуватися він не зміг. І вже в березні 2022 року пішов добровольцем у Нацгвардію, ставши на захист рідної землі.

Спочатку ворожі снаряди летіли на околиці Народичів. А вже зовсім скоро були і в городах, і в хатах. Оселя родини Ткачів також серйозно постраждала. Жителів їхнього села та навколишніх почали евакуйовувати.Згодом за допомогою знайомих родина зупинилася в с. Володькова Дівиця. Тут Андрій придбав будинок для мами і брата, а сам продовжував службу. Ще на свій день народження він був у відпустці у Володьковій Дівиці. Тут йому дуже подобалось.

А вже 19 лютого він загинув. Загинув як герой, у бою за рідну Україну, внаслідок штурмових дій ворога.

З честю виконуючи свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі, виборював державний суверенітет та територіальну цілісність України.

Андрій Ткач був у військах оборони стрільцем-снайпером 2 штурмового відділення, штурмової роти, штурмового батальйону.

Пам’ять про життєвий подвиг юного Андрія житиме вічно.

Поховано загиблого Героя в с. Володькова Дівиця на кладовищі по вул. Освіти.