Надія і Микола з Вертіївки були знайомими ще з дитинства, адже їх батьки працювали разом, і сім`ї товаришували. Та різниця у віці 7 років розділяла, і вони не були друзями. Микола – кучерявий красень, веселий, позитивний, активний, вже відслужив армію і, повернувшись в рідне село, користувався неабияким “попитом” у місцевих дівчат. Коли батьки збирались разом, то Микола вже по-іншому дивився на дівчину Надю, адже вона вже виросла і стала красунею.
Надя була скромною, тихою, після смерті батька її виховували дідусь з бабусею. Після закінчення школи вступила в залізничне училище, але змушена була покинути навчання, бо на той час дідусь вже помер і старенька, хвора бабуся не могла залишатися сама. Дівчина влаштувалась на роботу в споживче товариство – продавцем у магазин.
З Миколою почали товаришувати і невдовзі одружились. І ось вже 44 роки вони живуть разом.
В шлюбі народили та виховали сімох дітей: трьох синів – Андрія, Максима, Дмитра і чотирьох доньок – Марину, Тетяну, Оксану і найменшу Катерину.
Дівчата всі здобули вищу освіту,а хлопці професійно-технічну. Невтомні в роботі, вони передали у спадок велике багатство сім`ї – кохання та повагу до один одного , працьовитість і злагоду, страсну молитву до Бога , стійкість у перенесенні страждань та негараздів. Було всього і радісного і болючого та разом все стійко переносили. Особливо доля випробувала у 90-ті роки, коли розвалились колгоспи, Микола втратив роботу, а Надя була у декретній відпустці.
Сім`я фактично виживала на пенсію старенькою бабусі. Але і це випробування пережили. В маленькій хаті містилось десять чоловік, і хоч було таки трохи тіснувато, але всі були щасливі, допомагали один одному вчити уроки, старші опікувались меншими. Головкомандувачем в сім`ї була бабуся Уляна, поки Надія і Микола працювали.
Вони завжди тримали велике господарство в дворі було дві корови, свині, кінь, гуси, качки, кури. Обробляли багато землі, працювали дружно, злагоджено. У 2011 році «За материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку» Надії присвоїли почесне звання “Мати-героїня”.
Зараз в їх хаті зазвичай тихо, адже всі повилітали з батьківського гнізда, всі живуть окремо та мають свої сім`ї. Чекають дідусь з бабусею коли привезуть внучат, адже їх у них вже вісім, хтось живе недалеко бігає частенько, а хто далеко приїжджають рідко. Коли ж яке свято – отоді шум, гам – злітаються з відусіль, повний двір людей. Зустрічають батьки і проводжають, лаштують гостинці «містянам». І знову залишаються вдвох, тримають ще худобу, пораються по господарству, інколи сперечаються, але все життя вдвох.
Ось така вона «Одна любов на все життя». Радіють батьки дітям, тішаться онуками. Це їх безцінне надбання. Нагорода за любов і мудрість. Все робили разом – збирали радості і успіхи, вчились грати і вигравати, віддавали одне одному море надії і тепла і стали еталоном вірності і щастя та надійним причалом для усіх дітей та онуків, які подорожують дорогами життя.
Марина Ігнатенко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
