«Велике горе, яке неможливо пережити». Історії українців, яких росіяни вбили в селі на Чернігівщині
27 лютого 2022 року стало трагедією для п’ятьох родин зі Старого Бикова на Чернігівщині. Того дня російські військові вбили там шістьох цивільних чоловіків. Родина Явонів утратила двох синів – Ігоря й Олега. Із одного двору окупанти забрали Богдана Гладкого і чоловіка його тітки Олександра Могирчука. Володимира Путяту силоміць вивели з будинку, де він був зі старенькою матір’ю. Олександра Василенка схопили на вулиці, коли їхав велосипедом. Батько, який має інвалідність, так і не дочекався сина…
Кладовище у Старому Бикові, де поховані шість убитих росіянами цивільних чоловіків. Фото з архіву родини Богдана Гладкого
Чому російські солдати обрали саме цих чоловіків – рідним невідомо. Їм окупанти казали, що полонених допитають і відпустять. Однак чоловіків катували й убили ввечері того ж дня. Поховати тіла дозволили через 9 діб…
Розповідаємо історії життя й загибелі цих цивільних жертв російських військових.
Текст підготований платформою пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для hromadske. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
***
Села Старий і Новий Биків розташовані у Ніжинському районі Чернігівщини. Між ними протікає річка Супій, яка впадає у Дніпро. Щоби проїхати з одного села до іншого, треба перетнути міст. 27 лютого 2022 року близько 13.00 українські військові підірвали його, коли колона російської техніки наближалася до Старого Бикова.
Окупанти, які зайшли в село, були розлючені, пригадують місцеві. Вони схопили шістьох місцевих чоловіків – кого на вулиці, кого вдома. Допитували їх та убили. Цей воєнний злочин наразі розслідує прокуратура, встановлюють причетних до вбивства.
Богдан Гладкий: був єдиною дитиною у матері
Богдан Гладкий, джерело: архів родини
29-річний Богдан Гладкий народився у Старому Бикові. До школи ходив у сусіднє село – Новий Биків. Потім вчився на менеджера у Чернігові. Далі поїхав працювати в столицю.
Спочатку був різноробочим у поштовій компанії, потім таксував. Згодом разом із друзями намагався займатися бізнесом, але не вийшло. І так Богдан повернувся до поштової компанії, де став начальником відділення. За словами матері Вікторії, робота йому дуже подобалася.
На дозвіллі Богдан любив активно проводити час. Разом із друзями ходив у спортзал, відпочивав на природі, подорожував.
«Я йому казала: одружися вже. А він хотів до 30 років погуляти, стати на ноги і потім створювати власну родину. Але не судилося…», – розповіла матір загиблого.
Коли почалася повномасштабна війна, Богдан із Києва приїхав до неї у Старий Биків. 27 лютого 2022 року в двір родини зайшли російські окупанти. Забрали Богдана і чоловіка його тітки – Олександра Могирчука.
«Богдана забрали з дому о 17-й годині. Ми всі були у погребі, а він із Олександром вийшли на двір покурити. Так ми їх більше живими й не бачили. Прийшов сусід, сказав, що хлопців повели…», – пригадала Вікторія.
Вона зі сестрою та іншими людьми пішла шукати їх. Окупанти говорили, що чоловіків допитають і відпустять. Місцеві мешканці вирішили чекати біля дороги. Раптом пролунали постріли й російські солдати хутко роз’їхалися. Люди розійшлися по домівках, а наступного дня знайшли тіла загиблих на лузі неподалік. Перед убивством цивільних чоловіків били і катували.
«Я ростила Богдана сама. Він був для мене найкращим, як і для кожної матері її син. Коли приїжджав додому, завжди допомагав по господарству. А з Києва дзвонив вранці та ввечері, розповідав про справи. Тепер його немає і неможливо звикнути до цього», – сказала Вікторія.
У Богдана Гладкого залишилися мама, дідусь, бабуся й інші рідні.
Могили Богдана Гладкого та Олександра Могирчука. Джерело: архів родини
Олександр Могирчук: через три місяці планував одружитися
Олександр Могирчук, джерело: архів родини
38-річний Олександр Могирчук, якого забрали разом із Богданом Гладким, жив на Київщині. У перший день повномасштабної війни приїхав до Старого Бикова до родичів разом із цивільною дружиною Олесею та її донькою. Через три дні його убили. До свого 39-ліття чоловік не дожив трохи більше, як один день.
Олександр був родом із міста Бровари. Після школи вступив на фінансовий факультет вишу, але навчання не закінчив та почав працювати. Понад 10 років був кравцем на взуттєвій фабриці. Останній період життя працював у компанії, яка виготовляє ролети.
Із першою дружиною розлучився, у тому шлюбі в нього народився син. У 2014-му Олександр зустрів нове кохання – Олесю. Пара прожила разом 8 років. За рік до повномасштабної війни взяли кредит на квартиру в Броварах. Придбали обручки і планували весілля 9 червня 2022-го. Хотіли мати спільну дитину. Однак їхні мрії не здійснилися.
Олександр та Леся прожили разом 8 років. Влітку 2022-го планували одружитися. Джерело: архів родини
«У нас було багато планів на життя. Хотіли поставити дітей на ноги, виплатити кредити, купити авто. Для цього багато працювали, присвячували цьому фактично весь час. Саша – як не на роботі був, то вдома ремонт робив. Часу на втіхи та хобі не залишалося… Він був чудовим чоловіком для мене. За 8 років ми жодного разу не посварилися. І батько він був прекрасний, мою дочку виховував із шестирічного віку. Тепер – ми самі. Я не знаю, де брати сили, щоби жити далі», – сказала Олеся.
В Олександра Могирчука залишилися цивільна дружина з донькою, син, батьки та інші родичі.
Брати Олег та Ігор Явони: до останнього матір вірила, що сини в полоні
фото Олег Явон, джерело: архів родини
фото Ігор Явон, джерело: архів родини
Олегові Явону було 33 роки. Його братові Ігорю – 32. Мама Ольга так пригадує 27 лютого 2022 року, день, коли її синів убили:
«Ми ховалися всією родиною. А потім, коли російські війська пройшли селом, пішли до хати. Олег сказав, що вирушить на дачу – це наш старий будиночок неподалік. Там жив пес, якого син хотів погодувати і відв’язати. А ще хотів купити батькові тютюну. Молодший син Ігор спершу розмовляв із кимось по телефону, а потім чомусь пішов до брата. Вони разом поверталися додому, коли їх зустріли окупанти і забрали».
До останнього Ольга сподівалася, що сини в полоні. Односельці не сказали матері, що серед убитих 27 лютого чоловіків були й вони. Про це жінка дізналася 4 квітня 2022 року, коли після звільнення Чернігівщини провели ексгумацію.
Олегові вистрілили в пах і скроню, Ігоря – зарізали.
Обоє братів народилися і зростали в Старому Бикові. Олег після школи вчився на зварювальника у Києві. Якийсь час був охоронцем у столиці, потім повернувся додому й працював за фахом. Згодом ремонтував автомобілі, надаючи послуги зварювання.
Ігор вчився на агронома в містечку Бобровиця. Кілька років працював у місцевих фермерів. Та зарплати були невеликі, тому вирішив змінити роботу – став пожежним, працював у сусідньому Новому Бикові.
«Олег обожнював техніку, мотоцикли. Це забирало чи не весь його час. Разом із братом допомагали нам по господарству. Олег дуже любив тварин. Вони в мене обоє добрі і чуйні діти були. Останнім часом перед війною Ігор казав мені, що треба хату в селі купувати, хотів одружитися. Але не встиг, нічого не встиг… І отак в одну мить втратити їх – це велике горе, яке неможливо пережити», – сказала матір загиблого.
В Ігоря та Олега Явонів залишилися батьки і молодший брат.
Олександр Василенко: був талановитим зварювальником
фото Олександр Василенко, джерело: архів родини
39-річний Олександр Василенко 27 лютого 2022 року поїхав до друзів – братів Явонів, щоби зарядити телефон. Вдома у нього не було електроенергії. Коли повертався, чоловіка зупинили російські військові й забрали з собою.
«Мені тоді сказали, що хлопця з велосипедом забрали. Я сподівався, що не Сашка, у нас тут багато на велосипедах їздять. А зранку вже сказали: нема твого сина…», – пригадав ті події тато загиблого, Петро.
Олександр був родом зі села Старий Биків. Після школи навчався в Броварах на зварювальника. Потім усе життя працював за фахом на різних підприємствах. Жив у Києві в сестри. На вихідні приїжджав додому допомагати батькові: доглядав за садом, опікувався будинком. Мама Сашка померла за рік до повномасштабної війни. Чоловік захоплювався риболовлею: разом із батьком ловили карасів у ставку, що на краю городів.
«Сашко був талановитим зварювальником. Він обожнював свою роботу, робив гарні конструкції з металу. Він дуже м’який був за характером, любив тварин. Я думаю: мій брат нікого в житті не образив, а його так жорстоко вбили… Не можу оговтатися й повірити, що його більше немає. Він був мені близькою людиною. Нам усім Сашка дуже не вистачає», – сказала сестра загиблого, Тетяна.
Олександр не встиг створити власної сім’ї. Із рідних у нього залишилися батько і дві сестри.
Володимир Путята: окупанти забрали чоловіка у домашньому одязі й капцях
фото Володимир Путята, джерело: архів родини
46-річного Володимира Путяту російські військові застрелили в потилицю. Чоловік народився в селі Старий Биків. У родині був п’ятою дитиною. Після школи вчився в Києві на столяра, працював у селі. А останні понад 10 років був заправником на АЗС у столиці. Мешкав у будинку батьків. Після того, як у 2015-му помер тато, доглядав за матір’ю.
27 лютого 2022 року Володимир з’їздив на базар у Новий Биків. Потім повернувся додому. Коли зайшла російська колона, був удома, розпалював грубку. Матір, яка була поряд, розповіла рідним, що несподівано у їхній двір зайшли військові. Володимир спочатку навіть подумав, що це воїни ЗСУ, вийшов їм назустріч. Однак це були російські окупанти.
Вони забрали чоловіка просто в домашньому одязі та капцях. Повели до БТР. Матір пішла за ним, просила, щоби сина відпустили. Окупанти сказали, що допитають і, якщо не винен, то звільнять. Однак ніхто нікого не відпустив.
Брат Володимира, Микола, дізнався про смерть родича наступного дня. Матері не казав, щоби не хвилювати її. Та вона довідалася правду від місцевих.
«Володя був спокійним, любив тварин, удома все робив по господарству. Я не можу повірити, що його більше немає. Це так раптово все сталося. Я вважаю, що всі ці хлопці, яких убили російські військові, – герої. Їх допитували, але ніхто із хлопців не здав своїх», – сказав Микола.
Власної сім’ї у Володимира не було. У нього залишилися сестри, брати і племінники. Мама чоловіка померла в 2023 році.
В очікуванні справедливості
Кирило Пугачов, фото надане спікером
Розслідування цього воєнного злочину триває. Ось що про нього розповів начальник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Чернігівської обласної прокуратури Кирило Пугачов:
«Ми маємо інформацію про підрозділи, які були розташовані в селі Старий Биків у час вчинення цього злочину. Наразі намагаємося ідентифікувати осіб, причетних до вбивства. Конкретних виконавців поки не встановили. Але одну особу ми змогли ідентифікувати: того, хто забирав потерпілих і відводив на місце, де їх убили. Поки що не знаємо, чи причетна ця особа саме до розстрілу. Однак ми можемо точно говорити про те, що вона незаконно позбавляла волі цивільних людей. Ми маємо певні відомості щодо неї, проте робота над повною ідентифікацією для подальшого повідомлення про підозру ще триває».
За словами Кирила Пугачова, якщо вдасться ідентифікувати причетних до вбивства, але в правоохоронних органів не буде доступу до них, то спеціальне досудове розслідування проведуть заочно. Так само справу розгляне суд і винесе вирок, який обов’язковий для виконання в Україні. У подальшому він може знадобитися і в міжнародних судових інстанціях, щоби притягнути винних до відповідальності.
«Загалом для родичів жертв вирок – це доведений українським законодавством факт: було вчинено воєнний злочин щодо їхніх рідних. Якщо будуть якісь відшкодування чи інші заходи, то цей вирок може стати підставою і доказом для їх отримання», – сказав прокурор.
Коли саме справу скерують до суду, на момент підготовки цього матеріалу – невідомо.
авторка: Наталія Найдюк
