У Борзнянському повіті він гостював у Качанівці в Григорія Степановича Тарновського, де збиралися літератори, художники: крім Шевченка, Забіла, Глінка; він також бував у В. М. Забіли (на околиці Борзни), а в січні 1847 року, запрошений П. О. Кулішем і В. М. Білозерським як боярин Куліша, зупинився у В. М. Забіли, а інколи проживав у М. Д. Білозерського і Ол. Мик. Білозерської на хут. Миколаєві під Борзною і гостював у сім’ї Сребдольських на хуторі Сорока під Борзною, на хут. Мотронівка, також під Борзною, а в Борзні бував у Надії Миколаївни Забіли і стряпчого Д. М. Щербини.
Гостюючи в борзенців, він тішив їх слух своїм чарівним співом і забавляв гумористичними анекдотами. В цей час він написав кілька невеликих портретів олівцем: з В. М. Забіли, з Ю. Г. Сребдольської два, з хлопчика К. І. Білозерського. Всі три портрети збереглися. 22 січня 1847 року у Вознесенській церкві села Оленівки він тримав вінець під час вінчання П. О. Куліша з однією з моїх сестер, був у боярах. Коли молоді приїхали від вінця на хутір Мотронівку, то Шевченко, підходячи з поздоровленням до молодої, наслідуючи одну колядку, вигукнув: «Чи ти царівна, чи королівна?».
На це жених жартома відповідав йому народним прислів’ям: «На чужий коровай очей не поривай да собі дбай!» Шевченко дуже дорожив тією квіткою, яку молода пришпилила йому до сюртука. У брата мого в Петербурзі кілька років зберігався лист, у якому серед підписів різних осіб, що були на весіллі, був і підпис «боярина Т. Шевченка». Мабуть, Шевченко в Борзнянщині гостював довго, і 28 січня, з його слів, у Мотронівці було записано три з найулюбленіших його пісень. Мою матір (пом. 1857 р.) особливо чарував Шевченко своїм співом: ходить, бувало, по залі, заклавши руки назад, нахиливши вниз думну голову; шия зав’язана шарфом, вираз лиця смутний, голос тихий і тонкий; мати, бувало, плаче від його пісень.
Ось його найулюбленіші тоді пісні: 1) «Ой зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя!» 2) «У Києві на ринку п’ють чумаки горілку». 3) «Ой горе, горе, який я вдався, брів через річеньку та й не вмивався…» 4) «Де ж ти, доню, барилася, барилася?» — «На мельника дивилася, дивилася». Цих пісень він навчив і моїх сестер, і мати, бувало, сердиться на нього за останню, вважаючи її непристойною. Н. А. Власенко пригадує, яке сильне враження Шевченко справляв на слухачів своїм співом; Шевченко гостював у Сребдольських, і в будуарі однієї з дівчат Сребдольських у присутності М. Д. Білозерського, людини дуже строгої, заспівав: і цей незворушний старий заплакав… Про спів Шевченка згадує М. О. Максимович (Собр. соч., I, с. 529) і В. П. Маслов («Биографич. очерк», с. 54 і 49). До найулюбленіших пісень Шевченка належала й пісня про Морозенка. З віршів Шевченка, покладених на голос, найулюбленішими в Борзнянському повіті в 1850 — 1860-х роках були такі: 1. «Нащо мені чорні брови, нащо карі очі». 2. «Тяжко-важко в світі жити сироті без роду». Є гумористичне віршоване послання «До Тараса» В. М. Забіли, в якому той дорікає Шевченкові за те, що він, пообіцявши приїхати до Забіли погостювати, не виконав своєї обіцянки.
Воно зараз в І. І. Білозерського. У 1847 році, розлучаючись із Забілою, Шевченко подарував свій картуз і якийсь рослинний порошок зеленуватого кольору для приготування «лікарської» настойки. Як картуз, так і настойку з осадком від порошка на дні півштофа Забіла зберігав у себе до самої смерті (1869 p.). У того ж Забіли зберігались (у 1861 p.): чоловіча сорочка, пошита сестрою Шевченка Яриною з конопель, які вона сама виростила і з них напряла, а також лист від Варфоломія Шевченка Тарасові. Цей Варфоломій відвідував Забілу в Борзні у 1860-х роках. (М. М. Білозерський ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО ЗА СПОГАДАМИ РІЗНИХ ОСІБ (1831-1861 pp.))
Малюнок Олександр Саєнко. Приїзд Шевченка у Борзну.
Текст Андрій Донченко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
