Наша землячка Ганна Михайлівна Ушеренко родом з села Данина. Вишивкою почала займатися ще з дитинства.
Потяг до цього ремесла передався, мабуть, генетично. У її рідині споконвіку вирощували коноплі, вимочували їх, відбілювали полотно, потім вишивали і шили сорочки. Майстриня згадує, як одного разу бабуся дала їй тонке полотно, і їй захотілося вишити солов’я для своєї вчительки Олени Петрівни.
А ще у пам’яті Ганни Михайлівни перші заробітки. У селі Данина була фабрика художніх виробів, і досвідчені майстрині давали Ганнусі надомну роботу – вишити ту чи іншу мережку на рукав, що оцінювалась у 3 та 5 копійок.
Насправді ж навички, які дівчина опанувала в дитинстві, були лише маленькою часточкою великого досвіду.
Навчаючись в інституті, Ганна Михайлівна опанувала різні техніки вишивання: мережку, багаторядкову ляхівку, хрестик, гладь, білу лиштву.
Тут варто розповісти і про візерунки сорочки гетьмана Павла Полуботка, які відтворила землячка-майстриня. Одного разу українська етнограф та мистецтвознавець Романа Кобальчинська в музеї архітектури та побуту в селі Пирогів показала їй обгорілий фрагмент тканини, вишитої жовтими, синіми, червоними і чорними нитками. За її дослідженнями, такий орнамент один в один був на сорочці Полуботка. На ободку було обрамлення узору – козацький хрест. Такий узор вишивали шпатівкою, як оберіг. Тема козацтва їй близька, і, крім того, і вона і Павло Полуботок родом із Чернігівщини. Так Ганна Ушеренко вишила серію сорочок гетьмана, і одна з них знаходиться в Музеї Гетьманства. Окрім сорочок, ще вишила і козацькі рушники. Адже наші козаки ніколи не були завойовниками, вони оберігали рідну землю. Власне, це бачимо і сьогодні…
Майстриня не любить хвалитися, але сім президентів (мається на увазі України й світу) мають її вишиті сорочки. Дуже запам’ятався випадок з Біллом Клінтоном. Він бігав до люстерка, щоб подивитися чи йому пасує вишита сорочка, бо була в бежевих тонах, під колір його волосся. І коли майстриня йому розповіла, що ця сорочка значить, він уважно слухав і сказав: «Я її буду дуже берегти». Ще запав у душу випадок під час першого «Слов’янського базару», коли Мішель Легран – відомий французький композитор та співак – став переді нею на коліна, поцілував руку і сказав, що якщо будуть такі майстри, то не загине Україна, бо Україну у світі пізнають за вишиванками.
Зараз опишу один випадок, який, на думку Ганни Михайлівни, є «далекоглядним»… І для неї, тоді молодої майстрині це справді був неприємний інцидент. Діло було у далекому 67-му році, де на виставні ВДНХ представляла своє декоративне мистецтво й Україна. У Ганни Ушеренко була вишита скатертина, на якій було дві пави, і на одній замість чубчика на голові красувався тризуб, а на хвості – булава. І ця скатертина була в жовто-блакитних тонах. І її ледь не вигнали за тризуб та булаву з виставки. До речі, скатертина «Мій край» – саме так вона називалась, на іншому Міжнародному конкурсі в Парижі отримала приз.
Був ще один випадок, під час експедиції в селі Хмільна Києво-Святошинського району. Зайшли до оселі, як годиться з хлібом, а на призьбі сидить старенька бабуся. У хаті висять рушники, і один із рушників, що висів по центру, зацікавив майстриню орнаментом. Й Ганна Михайлівна запитала, чи тримала родина бджоли. А вона у відповідь: «Ой, ти провидиця». – «Ні, не провидиця. Просто вивчаю вишивку». Бабуся розповіла про те, що до революції у них під Києвом була велика пасіка. І рушник, який так зацікавив, це оберіг – рушник бджільництва.
Свій інструмент майстриня називає пестливо – голочка. На сьогоднішній час вона використовує 103 техніки вишивки. Саме тому її вироби є експонатами багатьох виставок, конкурсів різного рівня.
Нині Ганна Ушеренко – заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, працювала викладачем, майстром виробничого навчання в Київському вищому професійному училищі швейного та перукарського мистецтва.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
