Життя скоротилося на полі бою…

Село Григорівка, що на Ніжинщині, пам’ятає своїх Героїв… Серед них, навіки в Небесному війську – Олександр Петрович Давидок, який ціною власного життя відвойовував наші вільні світанки там, у пеклі – на Донеччині…

Невимовний біль і зараз живе в серцях близьких воїна. І він не стихне, бо ненависна росія забрала у них найдорожчу людину, опору в житті…

Олександр народився 2 березня 1975 року в селі Григорівка Ніжинського району. Ріс яснооким і щирим хлопчиною, готовим завжди прийти на допомогу. А виріс – став справжнім чоловіком, воїном… За його плечами – ворожі кулі, вистріли, вибухи… У 2014 році Олександр брав безпосередню участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях на посаді стрілець. Чоловік захищав на Дніпропетровщині та Донеччині села Дачне, Богоявленка, Антонівка, Петрівське, Савур-Могила…
Повернувшись додому в 2016 році, почав працювати у своєму рідному селі в сільськогосподарській галузі. Йому б жити та втілювати мрії в реальність, виховувати сина й доньку, дарувати квіти коханій дружині, але…
24 лютого 2022 року Олександра вдруге покликала Батьківщина. Ворог почав повномасштабний наступ. Олександр не ховався. З перших днів чоловік пішов на захист нашої неньки-України.
Служив в лавах ЗСУ стрільцем 1-ої окремої танкової бригади стрілецької роти.
Життя Олександра обірвалося 30 листопада 2022 року, на світанку… Побратими сказали рідним, що близько четвертої ранку, коли народжувався новий день... Воїн загинув час виконання бойового завдання по штурму населеного пункту на Донеччині. Захисник отримав вогнепальне осколкове проникаюче наскрізне розтрощення голови.
Війна забрала у дітей батька. У дружини – вірну половинку… “До цих пір не віриться, – говорять рідні, – ми чекали і вірили, що смерть не зачепить його своїм чорним крилом”.

Друзі й побратими згадують Олександра, як надзвичайно світлу й позитивну людину. Він був патріотом своєї держави, справжнім воїном, зразком незламності та непохитної волі…
“Ми пишаємося батьком, – говорить донька воїна, Альона Давидок. – Він – Герой. Так, це правда… Але ж як боляче, що ми тепер ніколи не зможемо його обійняти, поділитися успіхами, запитати в нього поради. Бо вічність – це так далеко від землі…

Коли батька покликали в 2024-му, наша родина, вже знаючи, що таке жахіття війни, намагалася його якось переконати, що він уже своє відвоював… Але зробити це було неможливо. Він заховав далеко свої мрії, і пішов. Ми так і не з’їздили відпочити родиною на море, хоча так про це мріяли. Тепер уже разом – ніколи”.

Вічна слава загиблому Герою та спокій його душі!

Олександр завжди житиме в серцях тих, хто його пам’ятає, як відданий захисник і людина, яка приносила радість та щирі усмішки усім навколо. А ми будемо пам’ятати його подвиг, адже віддати життя за світле майбутнє наступних поколінь – це і є подвиг…