«А я знаю, чи я волонтерка? – усміхається 68-річна Любов Олександрівна. – То вже ви мені скажіть… Я ото в’яжу собі й не думаю, волонтер я чи ні. – Аби хлопцям допомагало, оце головне!»
Попри проблеми зі здоров’ям, жінка зв’язала майже три сотні (!) маскувальних накидок-каверів для військових!
«Я на них «бабайки» кажу, бо тих нинішніх, «модніх» слів уже не потрафлю, – сміється пані Люба. – Але спробувала плести, і стало мені вдаватися, а річ то на фронті потрібна, так ото й роблю».
Пані Люба живе у селі Високе на Чернігівщині. «Живу сама, – розповідає жінка. – Чоловіка не стало двадцять років тому. Маю двійко діток, п’ятеро онуків – то мій скарб і моя радість! Роботи удома завжди вистачає, але коли плету для наших військових – то для мене як віддушина!
Уже майже триста сплела – ото трохи приболіла останнім часом, то збавила оберти, а так навіть по три на день могла зв’язати… Але нічого, скільки дасть Бог сили, стільки й допомагатиму!
Зимою працювала – плела у хаті, а зараз потепліло, то в літню кухню перебралася. Оце встаю о п’ятій ранку і відразу туди, беруся за нитки і – гайда до роботи! Все одно не спиться, то дай, думаю, хоч хлопцям помагатиму. П’ять разів на день колю інсулін – ходити у волонтерський штаб не маю сили і здоров’я, то отак удома роблю, що можу. Плету і думаю, щоб помогло солдатикам нашим, – потай витирає сльозу Любов Олександрівна, – щоб скоріше Перемога була.
Інструмента не треба до тої справи ніякого – на сітку нанизую і зав’язую одна біля одної ниточки з мішковини. Зимою плела «бабайки» білі, зараз такі зелено-коричневі, під колір трави, а восени жовто-зелені, як листя. Тут усе важливо, кожен стібок, кожна ниточка, немає нічого дрібного, незначущого… Нитки мені наші волонтери постачають, дякувати їм – село у нас активне, багато хто допомагає, долучається, всі щось роблять. Ниточка до ниточки – так і виплітається наша перемога…
Готові «костюми» від Любові Олександрівни їдуть на фронт, до наших захисників. Волонтери розповідають, що військові з великим теплом і вдячністю приймають ці “бабайки”, знаючи, що за кожним виробом стоїть людина, яка дбає про них. Це не просто плетені накидки, це зв’язок між тими, хто бореться, і тими, хто підтримує їх з тилу.
«У мене син волонтерить, то не раз їздив на Схід, відвозив хлопцям допомогу, і “бабайки” мої також передавав, – розповідає жінка. – Хлопці беруть, дякують, а син радіє, каже: «Мені приємно, що оце мама моя їх плете».
Волонтерять в родині Любові Олександрівни всі: і син з невісткою, і донька з зятем. Особливо зворушливо спостерігати, як маленька онучка Злата, якій ще немає і двох рочків, намагається допомогти бабусі – смикає по ниточці, щоб і собі сплести накидку для військових. Для неї плетіння «бабайок» – не просто гра, а важливе заняття, яке вона виконує з усією серйозністю і завзяттям. «Я так і дітей ростила: в любові до рідної землі і з бажанням допомогти ближньому з самого дитинства, – каже Любов Олександрівна. – Виросте онучка і згадуватиме, як її бабуся навчила її бути доброю і відданою своєму народу».
Дякуємо Вам, дорога Любов Олександрівна, за Вашу невтомну працю і велике серце. Нехай Ваші руки не знають втоми, а серце завжди буде сповнене тепла і радості, любові і надії!
Джерело: Goodacity
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
