Людмила КОРЖЕНКО — письменниця, дослідниця, членкиня Літературної вітальні Ніжинської центральної міської бібліотеки. Цієї осені пройшли презентації двох останніх книг письменниці у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла КОЦЮБИНСЬКОГО. Книги присвячені селу Козари, Носівського району і були написані на основі історичних досліджень.
Пані Людмила переконана, що як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Українці повинні знати свою історію, традиції, своє минуле. Адже без прожитого немає життя сучасного, без древнього немає нового, без колишнього немає теперішнього.
«Історія нашого народу — це не просто минуле, це його серце і душа. Минуле живе поряд з нами, і воно безцінне. Досвід, який ми переймаємо у своїх батьків, дідів, у свого народу», — запевняє письменниця.
«ОТГ-Інформ Чернігівщина» поспілкувалося із Людмилою Федорівною про літературну діяльність, історію села Козари та плани на майбутнє.
Людмила Корженко народилася у Козарах, але все життя проживає в Ніжині. Зв’язок з малою батьківщиною жінка постійно підтримує. Саме Козари з його трагічною історією та надзвичайними людьми займає центральне місце у її літературній творчості.
«Чому я пишу про Козари? Бо там народилося 5 поколінь мого роду, це сильні духом люди. 11 березня 1943 року було розстріляно близько 4 тисяч жителів, а село спалене вщент. Та воно відродилося, і навіть у 80-х роках минулого століття було одним з найгарніших й заможних сіл у Носівському районі. Моєму діду Михайлу Юхимовичу ПАРХОМЕНКУ та його братам вдалося вижити у тій трагедії. Дід був токарем на меліоративній станції, один його брат отримав освіту інженера і виїхав із села. Ще три брати працювали ковалями у Козарах. Їхній батько, мій прадід, був писарем у Держанівській волості, до якої належало село Козари».
Людмила Федорівна говорить, що відчуває невидимий зв’язок зі своїм родом. Письменниця зізнається, що Козари — це її місце сили, де жили сильні і вольові люди.
«Коли мій дід ще був живий, на жаль, не було часу та цікавості до того, що довелося йому пережити. І лише згодом, усвідомивши всю трагічність історії, я почала збирати спогади. Багато мені розповіла очевидиця тих подій Олександра СОРОКАЛІТ, якій на момент козарської трагедії було 9 років. У її пам’яті чітко закарбувався той страшний день. Пані Олександра поділилася спогадами про довоєнне село, її свідчення дуже допомогли при створенні книги».
Пані Людмила з дитинства мала любов до слова, в школі писала дописи в районну газету. Мріяла вступити на факультет журналістики, проте не склалося. Згодом отримала педагогічну освіту і працювала на ніжинській станції юних техніків. Жінка любить дітей, з теплом згадує той період, коли працювала з ними.
«Згодом школу, де я працювала, закрили, а зарплатня керівника гуртка була досить незначною. І тому, вийшовши на пенсію за вислугою років, довелося оволодіти робітничою спеціальністю – машиніста насосних установок в Києві».
В усі періоди свого життя Людмила Корженко писала твори та оповіді. Оповідання різних років увійшли у книгу «Парадокси життя» — це перша книга авторки, яка вийшла під псевдонімом Мирослава КОЗАР, у 2015 році.
Друга книга побачила світ 2022 року і присвячена історії села Козари. Письменниця спілкувалася з представниками старших поколінь родичів та односельців, які ділились із нею спогадами.
«Свою другу книгу я назвала «Темні спіралі смарагдового Круга» де розповідається про легендарне місце в Козарах під назвою «Круг». Нині це Державний заказник місцевого значення, ботанічна пам’ятка природи України, «Козарська дача». На жаль, «Козарська дача» руйнується через людську недбалість та порушення конституційних вимог щодо таких пам’яток.
В 19 столітті Козарами володіла графиня Любов Олександрівна МУСІНА-ПУШКІНА. Село дісталося їй у спадщину від батька Олександра Григоровича КУШЕЛЄВА-БЕЗБОРОДЬКА, онука Іллі Андрійовича БЕЗБОРОДЬКА. Обидва у свій час мали значні володіння в Ніжині та прилеглих землях. Сприяли відкриттю та процвітанню Ніжинського ліцею вищих наук князя Олександра Андрійовича БЕЗБОРОДЬКА, старшого брата Іллі Андрійовича.
У Козарах Любов Мусіна-Пушкіна побудувала будинок-дачу, де проводила з ріднею літні місяці. На місці старої церкви, за сприяння графині, була побудована нова.
«Круг» — це алея, яка обрамляла великий круговий майдан, де проходили концерти знаменитих гостей графині та інші урочистості. Я ще з дитинства пам’ятаю здичавілі залишки надзвичайно красивих колись троянд. Квіти росли вздовж алеї, яка вела до графського будинку. У 50-70 роках 20 століття тут проходили заходи районного значення».
Третя книга «Козари: шлях через століття» вийшла друком нещодавно. Людмила Федорівна говорить, що 9 місяців збирала та впорядковувала інформацію.
«Козари: шлях через століття» розповідає про історію села Козари на межі першого тисячоліття, в часи Київської Русі, Козацької доби, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.
«Це документальна робота, матеріал я збирала по краплі у періодичній пресі, бібліотеках, архівах. Також використано багато документальних відомостей про великий історичний період, археологічні знахідки, журналістські роботи, витяги із наукових статей, спогади, світлини і репродукції деяких картин. Я провела власне дослідження Козар, його краєзнавства і топоніміки. Моїм консультантом був Олександр МОРОЗОВ, відомий ніжинський краєзнавець, директор бібліотеки Ніжинського державного університету, і науковий співробітник Ніжинського музею Юрія ЛИСЯНСЬКОГО».
Жінка зізнається, що їй, як і тисячам українців, болить війна. Та поряд з тим, вона захоплюється силою духу українських воїнів, їхньою мужністю та нездоланністю.
«Я маю мрію — хочу написати книгу про наших воїнів, якими вже захоплюється увесь світ. Наші захисники сьогодні — це наша гордість і надія. Це воїни Світла, які самовіддано захищають рідну землю, яка дісталась нам від дідів-прадідів, як і їхня воля до свободи».
Джерело: ОТГ інформ. Чернігівщина
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
