Утримання приміщень у напівпорожніх школах чи сучасне освітнє середовище – це вибір, який має зробити наша громада сьогодні.
Освітня галузь нашої країни нині перебуває в стані реформування – здійснюється поетапне впровадження Нової Української Школи (НУШ). Нове законодавство, нові стандарти, нові вимоги. І мова навіть не про те, який тип закладу: початкова школа, гімназія чи ліцей, обере собі школа. Мова про повне оновлення середньої освіти. І один із його ключових компонентів – сучасне освітнє середовище: приміщення, оснащення, технології. Наше основне завдання в умовах реформи освітньої галузі – віднайти модель максимальної результативності при виконанні вимог стандартів освіти й наявних ресурсів.
Мережа закладів загальної середньої освіти нашої громади створювалася в зовсім інших демографічних та соціально-економічних умовах. Ще три десятки років тому, у Ніжині було 18 шкіл і понад 14 тисяч учнів. Нині ж 17 закладів середньої освіти (школи, гімназії, ліцей) 7 178 учнів. При фактично збереженій мережі закладів кількість учнів скоротилася чи не вдвічі. Статистика народжуваності у Ніжині за останніх 5 років демонструє стабільне зниження: 2015 р – 501 дитина, а 2020 р – 313. Які перспективи для 17 освітніх закладів? Невідповідність мережі освітніх установ кількості школярів, породжує проблему малочисельності шкіл (сьогодні ми маємо школи, де наповнюваність учнями не дотягує і половини їхньої проєктної потужності). Результат – низька якість надання освітніх послуг у цих закладах.
Мало в школі, мало в класі, мало і в освітянському бюджеті, який наповнюється коштами державного та місцевого бюджетів.
Проблема фінансування застарілої мережі шкіл виникла не вчора, вона існувала роками. Роками, доки не дійшло межі: школи отримують мільйонні приписи з пожежної безпеки й втрапляють під загрозу закриття, суттєвий дефіцит коштів на оплату праці вчителів та інших працівників освітніх закладів, забезпеченість комп’ютерами 12 учнів на 1. Що вже говорити про сучасні предметні кабінети, спортзали, харчоблоки, вбиральні.
З 2015 року держава опікується освітою, надаючи місцевим бюджетам освітню субвенцію – кошти на утримання галузі. У 2015 році кошти виділялися на всі захищені статті: заробітна плата, енергоносії, харчування; а вже з 2017 року освітня субвенція іде виключно на заробітну плату вчителів. За увесь період фінансування освітня субвенція не забезпечувала потребу галузі в повному обсязі. І видатки, які вона не фінансує, і нестача по заробітній платі – лягає на плечі місцевого бюджету.
Додайте до цього, що держава обраховує своє фінансування не кількістю шкіл, класів, вчителів. Освітня субвенція розраховується за формулою, яка розподіляє кошти відповідно до наповненості класів. Тобто, чим менше дітей у класах школи, тим менше коштів отримує місцевий бюджет на її утримання. Фактично, з 2016-2017 навчального року держава припинила фінансування тих освітніх установ, у яких навчається менш ніж 25 учнів (крім початкових шкіл).
Таким чином держава «добровільно-примусово» стимулює процес реформування мережі загальноосвітніх навчальних закладів на місцях. Не декларуючи себе, вона застосовує найвагоміший важіль впливу на органи місцевого самоврядування – наявність коштів. Міністерство фінансів України (лист від 02.03.2021 за № 07010-05-6/6741) звертає увагу на те, що «коштами освітньої субвенції забезпечується у повному обсязі оплата праці оптимальної чисельності вчителів при максимально ефективній мережі шкіл».
Нині середня наповнюваність класів у нашій громаді 25,9 учня. Логічно, що коштів з державного бюджету мало б вистачати на заробітну плату всіх вчителів. Та в реальності маємо суттєву нестачу – майже 9 млн грн. Якщо сюди додати ще й оплату праці інших працівників закладів, то загальна сума сягне майже 23,5 млн грн. Дефіцит субвенції формують заклади з малою чисельністю. Низька наповнюваність класів у школах, що розташовані у віддалених мікрорайонах можна пояснити, але обґрунтувати її у густонаселених мікрорайонах не вдається. Не спрацьовує ні розташування закладу, ні принцип «обираємо вчителя».
Сьогодні вартість навчання 1 учня в найменшій нашій школі – ЗОШ №4 (всього 121 учень, наповнюваність класів -13,45) майже вдвічі вища за навчання в найбільшій – ЗОШ №15 ( 1047 учнів, наповнюваність класів – 28,3). Це 47,7 тис. грн проти 24,8 тис. грн. І ці майже 48 тисяч ідуть на утримання приміщення та заробітну плату. Що залишається на створення освітнього середовища у цій школі?
Саме через малокомплектність класів і пропонується нинішній варіант оптимізації шкільної мережі – виключення з її складу двох навчальних закладів – ЗОШ №№4 та 12.
Наповнюваність класів у ЗОШ №4 – 13,45 учня (це майже у 2 рази менше від загальноміського показника), а наповнюваність класів у ЗОШ №12 – 15,4 (це у 1,7 раза менше).
Оптимізація мережі шкіл – далеко не популярне рішення. І мало яке інше, здатне так збурити громадськість. Та це один з необхідних кроків на шляху до побудови ефективної системи надання високоякісних освітніх послуг.
Ціль пропонованого кроку – це гарантія для 244 учнів обох цих освітніх закладів отримати реальне право й можливість на якісну й сучасну освіту, на гідні умови. Завдання школи сьогодні виховати конкурентноспроможну в сучасному світі людину, а не просто навчити читати, писати та рахувати. Кожному з цих учнів та його батькам буде надана можливість обрати той навчальний заклад з-поміж чинних, який буде комфортним саме для них. Педагогічним колективам закладів гарантується працевлаштування.
Звертаємо увагу! Приміщення та території цих шкіл не передаються – і не можуть бути передані ніяким комерційним структурам, а тим паче – бути проданими! Вони залишаються для потреб освітньої та соціальної галузей: від облаштування дитячого садка до службового житла для вчителів і медиків.
Пропоноване рішення зважене, в першу чергу, логістичним аналізом: в максимально доступному радіусі шкіл, які виводяться з мережі, є інші, більш комфортні заклади.
А вся сформована таким чином мережа освітніх закладів нашої громади є оптимальною, остаточною і такою, що забезпечує всі мікрорайони міста гарантованими освітніми послугами.
Нашу громаду в питанні оптимізації освітньої мережі можна вважати доволі поміркованою та виваженою. За інформацією Департаменту освіти та науки Чернігівської обласної державної адміністрації тільки за 2021 рік освітня мережа в області оптимізована на 77 закладів. І це далеко не сільські громади. Обласний центр Чернігів з його бюджетом і можливостями лише за останні 5 років вивів з мережі 5 шкіл (практично щороку по закладу).
У структурі видатків бюджету нашої громади за галузевим принципом найбільша питома вага – це видатки саме на освіту. І якщо у 2018 році це були 27%, то у 2021 – це 55,5%. І можна було б радіти такому спрямуванню коштів громади, якби ці цифри забезпечували всі потреби галузі без обмежень. А «обнуляти» інші галузі життєзабезпечення громади (медичну, соціальну) ніхто не має права.
Ми підходимо до завершального етапу реформи освітньої галузі. Нікому виключень не зроблять, ніхто не перепише законодавство країни під своє, місцеве бажання. Тож наразі не час змаганням емоцій, розрахунків політичних дивідендів особистих амбіцій, симпатій чи антипатій. Наразі, гостра потреба у прийнятті правильних та вчасних рішень. Від цього залежить, якою буде освітня галузь нашої громади: якісна й сучасна чи «яка вже є». Проблема актуальна «вже на вчора» і намагання відтермінувати її вирішення на останній день реформи (як це й робили попередні скликання міської ради), призведе лише до погіршення ситуації й не виключення, що й до зупинки освітнього процесу в окремих закладах. І питання буде не стільки у дефіциті коштів, скільки у невідповідності закладів тим вимогам, які висуває законодавство. Їм просто не дозволять працювати. Місцевий бюджет без державної підтримки не зможе забезпечити всі аспекти реформування усій нашій освітній мережі одномоментно.
Продовжуючи консервувати діючу освітню мережу ми, перш за все, обділяємо всіх, без виключення, дітей нашої громади. У школах з малою наповненістю продукуємо низьку якість освітніх послуг, бо кошти йдуть на утримання будівель, заробітну плату вчителям і, аж ніяк, не створюємо сучасний освітній простір. У великих, заповнених шкіл ми відбираємо їхні ж кошти, зупиняючи всі можливості розвитку їхнього освітнього середовища: забезпечення необхідних умов, засобів та технологій для навчання учнів.
Продовжуючи консервувати діючу освітню мережу, ми ще й нехтуємо справедливим підходом до оцінки роботи вчителя. Наразі, заробітні плати вчителів у окремих «маленьких» школах вищі від заробітних плат їхніх колег у заповнених закладах. І забезпечується ця різниця, знову ж таки, за кошти заповнених шкіл: те, що дає їм держава, «розтягується» й на тих, кого вона не бере до уваги. У нашій найменшій школі на одного вчителя припадає 6,4 учня, тоді як середній показник у нашій громаді 11,3 учня. Тобто навантаження вдвічі більше, а заробітна плата менше. Чи є це соціальною справедливістю? Чи є це стимулом для постійного саморозвитку вчителя?
Сьогодні хороша школа – це аж ніяк коли школа поруч. Хороша школа – це авторитетний вчитель, навчальні кабінети із новітнім матеріально-технічним забезпеченням, сучасні спортивні зали, харчоблоки, вбиральні.
Надаймо можливість ніжинським дітям отримати якісну освіту.
Управління освіти Ніжинської міської ради
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
