З Оленою Макухою ми познайомилися під час урочистих проводів на службу до лав української армії. Здавалося, що її напутні слова та щирі побажання легкої служби й швидкого повернення додому для хлопців йшли від самісінького материнського серця, ніжним невидимим покровом огортаючи її єдиного сина Ярослава, всіх призовників на сцені міського будинку культури. Затим була фотосесія для нашого друкованого видання. Пізніше…
А, втім, Носівка- місто невелике, час від часу знайомі зустрічаються на вулиці, в магазині чи в якійсь з державних установ. Потім виявилося, що в нас чимало спільних знайомих і вже в черговий раз зустрічаючись з Оленою, наші розмови не обмежувалися коротенькими, нічого не значимими питаннями-відповідями. І завжди на її обличчі сяяла доброзичлива усмішка, а погляд блакитно-сірих очей випромінював тепло і позитив. Навіть тоді, коли в серці чаївся біль чи смуток, вона тамувала їх десь далеко на денці своєї душі, а щоб погані думки не лізли в голову, старалася знаходити собі якесь заняття – для душі, для рук, для серця …
Оленка зростала в сім’ї, де панувала атмосфера любові та добра, де робота не ділилася на чоловічу й жіночу, де цінували працю й думку кожного. Тож коли і в її юне сердечко постукало кохання, дівчина відповіла взаємністю, готуючись усі найкращі сімейні цінності привнести й у власну родину. На жаль, у житті так трапляється не завжди. Тож саме найрідніші з дитинства люди й стали для Олени з Ярославом надійним причалом і тихою спокійною гаванню в не завжди спокійному морі людських клопотів та проблем…
Саме через такі обставини Олена після закінчення з відзнакою Бобровицького технікуму та Сумського національного аграрного університету за спеціальністю не працювала, хоч, утім, знайшла застосування набутим економічним знанням у торгівлі. Позмінна робота давала можливість більше уваги приділяти вихованню сина, а згодом – й піклуванню про батьків. А коли Ярослав вже став на самостійну стежину, паралельно з основною роботою взялася реалізувати свою давню мрію – стати розпорядником свят.
–Знаєте, адже так добре бути поруч з людьми в найурочистіші моменти їхнього життя, зробити їх справді незабутніми, приємно хвилюючими, – розповідає Олена.- За цих кілька років, відколи я займаюся цієї справою, я організувала святкування майже для чотирьохсот родин. Одруження, народження та хрестини діточок, дня народжень та ювілеї – за час підготовки я з цими людьми дуже зближуюся, вони стають теж частинкою мого власного життя. Мені цікаво знати, як складається життя у «моїх» молодят, люблю зустрічати їх згодом вже з дитячими візочками, а потім знову влаштовувати свята для їхньої малечі. Приємно, що багато хто з цих людей теж відповідають взаємністю…
На жаль, війна внесла свої тривожні корективи, багатьом нині не до свят. А втім… Не літають над нам ворожі літаки, не бомблять – і це вже свято. Ось і її Ярослав теж знову вдягнув військову форму, служить у військовій розвідці. А мама, щоб менше часу залишалося на тривожні думки, знайшла собі ще одне заняття – взялася вирощувати розсаду.
Звикла до будьякої справи підходити скрупульозно, максимально прискіпливо, то перш ніж закласти свій перший власний парничок, жінка «перелопатила» купу допоміжної літератури, переглянула відео відомих городників, консультувалася з агрономами та багатьма відомими вітчизняними селекціонерами, у яких, до речі, брала й насіннєвий матеріал. Торік заклала, було, п’ять тонельних шестиметрових парників, а цього року в неї вже їх аж дев’ять, в яких вже розкошують-підростають аж 40 сортів помідорів, 12 – перцю, більше десятка- капусти. Є й квіткова розсада годеції, мірабілісу, цинії, космеї, однорічних жоржин, айстрів, аліссуму та багатьох інших з чужими, мабуть, не тільки для мене назвами. І про кожну свою рослинку Олена розповідає з особливим натхненням, гордістю та відповідальністю…
-Декому здається, що в цей неспокійний час не до краси. Мовляв, виростити б та в мирі і спокої зібрати городню овочеву продукцію, щоб прогодувати родину, – розмірковує, розповідаючи про своє тепличне господарство Олена. – Натомість багато господинь цікавляться саме квітами. І я їх розумію, адже жінка створена для того, аби робити цей світ добрим і красивим, дарувати світло й тепло, нести в нього радість і надію. Така наша природа, а з нею не посперечаєшся на в мирному житті, ні в період військового стану…
– Ось, візьміть, посадите собі й теж милуватиметеся чудовими квітами аж до самісіньких морозів, – як завжди, тепло й промінно усміхнувшись, Олена простягнула мені соковито-зеленої розсади…
Катерина ГАВРИШ.
На знімку: Олена Макуха біля своїх весняних підопічних.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
