У суді розглядається кримінальна справа № 740/1349/25, яка стосується службової недбалості при проведенні тендерних закупівель у міській лікарні. Обвинуваченою є Любов Сирих — колишня працівниця лікарні, яка відповідала за закупівлі. Прокуратура вважає, що через її дії медичному закладу було завдано збитків на суму понад 286 тисяч гривень.
За версією прокурора, внаслідок її дій комунальному підприємству завдано матеріальної шкоди на суму 286 176,80 грн. Однак жодних заяв від самої лікарні щодо заподіяної шкоди не надходило: не подано ні заяви про кримінальне правопорушення, ні цивільного позову, ні згоди на участь у провадженні як потерпілої сторони.
На судовому засіданні захисник обвинуваченої наполягав на поверненні обвинувального акту прокурору через його неконкретність. За його словами, потерпілої сторони (міської лікарні) незрозуміло, які саме факти слід доводити в суді, а відтак неможливо реалізувати право на захист. Прокурор натомість заявила, що навіть без заяви потерпілого факт заподіяння шкоди доводиться в процесі, і чинне законодавство не зобов’язує визнання особи потерпілою за її волею.
Суд погодився з прокуратурою і відмовив у поверненні акту.
Любов Сирих не перший раз фігурує в подібних історіях. У 2024 році журналісти ввидання ngl.media виявили, що у Кам’янському, де вона також займалась закупівлями, лікарня купувала ліки у 3–4 рази дорожче, ніж вони коштували на ринку.
Це вказує на можливу повторюваність корупційних схем — з тими самими особами та механізмами.
Ба більше, у Ніжині систематично виникають ситуації, коли шкоду громаді завдано, але міська влада на це не реагує. У справі про смертельну ДТП, де держава зазнала збитків у 110 тисяч гривень, міська рада не подала жодної заяви на правоохоронні органи, про що повідомляв сайт «Нежатин». Так само повною пасивністю відзначилась влада у справі колишнього директора водоканалу Олександра Марсова, обвинуваченого у завищенні вартості генераторів, що спричинило багатомільйонні збитки. Представники Ніжинської міськради спочатку взагалі заперечували факт розкрадання, а потім просто не з’являлись до суду як потерпілі, ігноруючи можливість захистити інтереси громади.
В Ніжині на той момент директоркою лікарні була Ольга Швець. Саме вона підписувала документи і погоджувала тендери. Цікаво й те, що діяльність ексдиректорки Ольги Швець, попри численні публікації, залишається фактично поза увагою слідства. Тендерні закупівлі не могли відбуватись без її погодження. Саме вона була керівником-розпорядником бюджетних коштів. Однак, усе, що стосується лікарні та закупівель за часів директорки Ольги Швець, зараз тримають під сімома замками. В Єдиному державному реєстрі судових рішень її ім’я у межах справи не згадується. І хоча прізвища інших фігурантів у відкритих реєстрах не публікуються, журналістське питання залишається відкритим: чи є вона співучасницею або співвідповідальною?
Громаду розкрадають роками, а влада відвертає очі. Вже кілька гучних справ, і жодного випадку, коли міськрада проявила б реальну ініціативу захистити інтереси міста, за яке несе відповідальність. Влада або не бачить проблем, або робить вигляд, що їх немає. Але питання стає все гострішим: чому, коли мова йде про гроші громади, міська рада не діє? Чому не захищає інтереси міста, не звертається до суду, не виступає хоча б із заявою? Чому у міськраді хронічно не бачать порушень, навіть коли шкода очевидна і задокументована?
Громаду обкрадають, а влада мовчить. Чи це просто недбалість, чи комусь вигідно, щоб усе залишалося як є? І чи не час поставити публічне питання: кому вигідна така тиша?
Наталія РУЛЬОВА
