Для більшості з нас похід до магазину, лікарні чи поїздка містом – звична справа. Але для маломобільних людей навіть один високий бордюр, надто крутий пандус чи недоступна маршрутка можуть стати серйозною перешкодою. З таких, на перший погляд, дрібниць і починається справжня безбар’єрність.
Сьогодні до маломобільних людей належать не лише особи з інвалідністю. Це також ветерани війни, які отримали поранення, люди похилого віку, батьки з дитячими візочками та всі, кому через стан здоров’я складно пересуватися без сторонньої допомоги.
Якщо порівнювати Ніжин із тим, яким він був кілька років тому, позитивні зміни є. У місті створено Раду безбар’єрності, працює соціальне таксі, визначено безбар’єрний маршрут, а в медичних закладах облаштовано пандуси, доступні санітарні кімнати.
Втім, головне питання полягає не в тому, скільки пандусів встановлено, а в тому, чи справді ними можна користуватися. Частина з них має занадто крутий нахил або інші недоліки, що ускладнюють самостійне пересування людей на кріслах колісних. Подібна ситуація трапляється і з дверними прорізами, які не завжди відповідають нормам стандарту.
Не меншою проблемою залишається громадський транспорт. Міські маршрутки не пристосовані для перевезення людей на кріслах колісних, а самостійно потрапити до салону неможливо.
Так, у Ніжині працює соціальне таксі, і це важлива послуга. Однак її можливості обмежені: працює вона лише у будні, потребує попереднього запису, а один автомобіль не може забезпечити потреби всіх, хто звертається. Через це люди змушені підлаштовувати свої справи під графік роботи служби.
Є й інші бар’єри. Для людей із порушенням зору місто досі залишається складним для самостійного пересування через недостатню кількість тактильних елементів та інших засобів навігації. Для людей, які пересуваються на милицях чи протезах, серйозною проблемою залишаються високі бордюри, нерівні тротуари та пошкоджене покриття.
Нерідко спеціально відведені місця для паркування автомобілів людей з інвалідністю займають водії, які не мають на це права.
Повномасштабна війна змінила потреби українських міст. Дедалі більше ветеранів повертаються додому після поранень, проходять реабілітацію та вчаться жити по-новому. Тому питання безбар’єрності вже давно перестало стосуватися лише людей з інвалідністю – сьогодні воно стосується всієї громади.
Ніжин уже зробив перші кроки до створення доступного середовища. Але попереду ще багато роботи. Адже справжня безбар’єрність – це коли людина може без сторонньої допомоги вийти з дому, скористатися транспортом, потрапити до лікарні, магазину чи державної установи та повернутися додому.
А як ви оцінюєте доступність Ніжина для маломобільних людей? Які зміни, на вашу думку, місту необхідно зробити насамперед?
Редакція “Свідомий погляд”
