Рівно п’ять років тому «Вісник Ч» писав про Тетяну Смагу з Ніжина. Вона єдина в Україні отримала на зовнішньому незалежному оцінюванні три по двісті, тобто максимальні 600 балів.
Тетяна Смага
Сергій Смага, тато відмінниці, у минулому заступник начальника Ніжинського міськрайвідділу міліції. Зараз працює начальником районного відділення страхової компанії «Оранта». У цій же компанії трудиться і мама Оксана Павлівна. Тато показував таку собі стіну пошани, на якій ледь уміщались усі дипломи донечки.
Тетяна мріяла вступити до Вінницького медичного. Чи справдились надії? Що змінилось за п’ять років?
— Щойно спустилась з гори, — бере слухавку Таня. Вона якраз разом з батьками була на відпочинку у Карпатах. Подорожі — то сімейна традиція Смаг.
— Де навчаєтесь? — цікавлюсь у Тетяни.
— До вишу вступила. Як і планувала — до Вінницького медичного. Хоча з моїми балами були відкриті двері до будь-якого закладу. Нікуди в інше місце навіть і документів не подавала, — згадує Таня. — Зараз студентка шостого курсу медичного факультету. Є рік до закінчення. Займаюся науковою роботою. Беру участь в олімпіадах і конференціях. Одразу з першого курсу увійшла до складу вченої ради університету.
— Стипендію Зеленський підписав, — нахвалює доньку Сергій Степанович. — З третього курсу президентську призначили. Спочатку колишній президент підписував Петро Порошенко. А це вже Володимир Зеленський, — пояснює Тетяна. — 2700 гривень я отримую від президента. Та ще 2000 підвищеної стипендії.
— Як тоді відреагували на ваші бали у Вінниці?
— Про те, що я маю приїхати, знали. Тому сподівались, що маю стати відмінницею. І досі деякі викладачі згадують про мої 600 балів. Для мене ж ці оцінки завжди були відповідальністю. Боялась, що не підтверджу бали.
— Інтернатура наступного року. Вже надходили пропозиції від лікарень? Лишитесь у Вінниці чи повернетесь до Києва?
— Хочу лишитись у Вінниці. Але пропозицій поки не надходило. Складна система вступу до інтернатури. Та спеціалізацію для себе вже обрала. Хочу стати лікарем-терапевтом.
— Часто буваєте вдома?
— Дуже сумую за батьками. Тому їжджу через тиждень. Причому як їздила на першому курсі, так і зараз. Часто буваю і в школі.
Мінімум двічі на рік приходжу до школи: на перше вересня та на останній дзвоник. А то й частіше.
— Тоді у вас була ціла стіна пошани з дипломами. Тато продовжує поповнювати колекцію?
— Так. За роки навчання в університеті додалося ще 25 грамот та дипломів. Для диплому залишилось лише одне місце. За шостий курс якраз закінчимо.
— А як з особистим життям, може, вже й заміж вийшли?
— Заміж ще не вийшла. Але хлопець є. Він теж з мого університету. Якщо правильно планувати, можна знайти час і для навчання, і для стосунків, — переконана Тетяна.
gorod.cn.ua, Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №34 (1788)
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.
