Одного разу його попросили кілька вечорів почитати дітям казки на радіо.
Ніхто тоді не здогадувався, що для кількох поколінь українців саме цей голос стане голосом дитинства.

10 червня 1911 року на Черкащині народився Петро Вескляров – актор театру й кіно, якого вся Україна знала як Діда Панаса.

Його життя було схоже на сюжет непростої книги. Він працював на залізниці, грав у театрі, пройшов через важкі випробування війни та післявоєнних років. Але попри все не полишив справи свого життя – сцени.

Вескляров зіграв десятки ролей у театрі та кіно. Його можна побачити у фільмах «Олекса Довбуш», «Лісова пісня», «Вій», «Циган» та багатьох інших. Проте справжнє безсмертя йому принесла зовсім інша роль.

На початку 1960-х він прийшов на Українське радіо лише на кілька днів підмінити колегу, який читав дітям вечірні казки. Та дуже швидко стало зрозуміло: кращого казкаря для української малечі годі й шукати.

Так народився той самий Дід Панас.

У вишиванці, з добрими очима і лагідною усмішкою він щовечора приходив у домівки мільйонів українців. Часто сам допрацьовував тексти казок, додавав народні вислови та жарти, а сценарії вчив напам’ять, бо тоді все йшло наживо.

У 1970-х роках програму не раз намагалися закрити, а самого Діда Панаса — замінити. Але щоразу редакцію завалювали листами обурені глядачі.

Бо для дітей він був не телеведучим.

Він був частиною родини.

Людиною, яка щовечора бажала на добраніч.

Петро Вескляров помер 5 січня 1994 року і був похований у Києві на Байковому кладовищі.

Він прожив непросте життя. Пережив німецький полон, втрату батьків, післявоєнні підозри радянської влади та роки поневірянь. Але попри всі випробування зумів зберегти в собі доброту, яку дарував дітям через свої казки.

Саме тому українці пам’ятають його й сьогодні.

Не за ролі в кіно.

Не за звання.

А за той теплий голос, який відкривав дітям світ української казки.

Джерело: Українська перемога