Напевно кожен з нас погодиться з думкою, що «Історія людства, в тому числі і історія Гетьманщини, писалася здебільшого чоловіками, про чоловіків і для чоловіків». Жінка, навіть представниця могутніх правлячих родин, рідко з’являлася на сторінках козацьких літописів. Й на те були свої причини. Світ XVII-XVIII ст. був патріархальним. Жінка не відігравала ролі в управлінні державою чи суспільством, не мала виборчих прав (для прикладу жінки не приводилися до присяги московському царю у 1654 р.), а інколи прирівнювалася до матеріальної речі. Недарма ж, в українській народній пісні «Ой на горі, тай женці жнуть» співалося, що гетьман П. Сагайдачний проміняв жінку на тютюн та люльку. Українські дівчата були товаром, яким у XVI-XVIII ст. активно торгували турки і татари на невільницьких ринках Криму. Жінка була одним з традиційних військових трофеїв того часу. Ті ж українські козаки в роки Національно-визвольної революції 1648-1657 рр. теж силою брали собі в дружини чи наложниці молодих панянок Речі Посполитої.
Небагатьом жінкам доби Гетьманщини вдалося потрапити на сторінки літописів. Напевно, найвідомішою жінкою Гетьманщини до цього часу була Мотря Кочубей і її трагічна історія кохання до гетьмана Івана Мазепи. Та й знаність Мотрі істориками була швидше викликана їх інтересом до одіозного І. Мазепи, а не до його обраниці. Козацькі літописці та європейські хроністи XVІI-XVIII ст. не були милостиві й уважні навіть до гетьманш – офіційних дружин українських гетьманів. Втім, козацька Україна знає жінку, якій не потрібно було просити чи спокушати слуг Кліо, щоб ті закарбували пером її ім’я на тьмяному папері. Ця жінка власноруч навіки вписала своє ім’я до історії Гетьманщини. Мова йде про Ганну Золотаренко – дружину гетьмана Богдана Хмельницького. Саме Ганна 21 липня 1655 р. видала свій іменний охоронний універсал Густинському монастирю, що зберігся до нашого часу. Цей універсал, писаний рукою жінки, навіть гетьманші, є єдиним офіційним документом такого роду, що нині відомий науковцям. Універсал, що показує неймовірну силу (а можливо й хитрість?) жінки, яка не боролася за виживання у жорстокому чоловічому світі козацької епохи, а сама диктувала волю лютим і почасти неконтрольованим козакам та оскаженілим від запаху крові селянам.
2017-2019 роки стали часом неочікуваного інтересу істориків та журналістів до постаті Ганни Золотаренко. На шпальтах газет та інтернет-видань, як гриби після дощу, одна за одною поставали статті, присвячені «жіночій історії Гетьманщини», «фатальній чи доленосній ролі жінок в житті гетьманів». Ряд українських телеканалів зняв документальні фільми, присвячені гетьману Б. Хмельницькому, в епізодах яких часто фігурувала неординарна Ганна Золотаренко. Під час роботи над фільмами знімальні групи об’їздили і відзняли матеріали в стародавніх містах, що були пов’язані з постатями гетьмана Б.Хмельницького і Г. Золотаренко. Одним з цих міст є Ніжин. За місцевими легендами, у 1651 чи 1652 роках у стінах Миколаївського собору відбулось вінчання найвпливовішого подружжя Гетьманщини доби Хмельниччини. Миколаївський собор став мовчазним актором, який зіграв епізодичну роль другого плану у фільмі студії ТЕТ-production, зйомки якого тривали в Ніжині 8 липня 2019 року на території стародавнього Соборного майдану.
Шлюб Г. Золотаренко з гетьманом Б. Хмельницьким відіграв доленосну роль в історії м. Ніжина. Саме завдяки родичанню з українським володарем рідні брати Ганни – Іван та Василь Золотаренки по черзі, з руки Богдана, обіймали посаду ніжинського полковника. Іван Золотаренко аж до своєї легендарної і окутаної міфами загибелі у 1655 р. називався головним кандидатом на володіння гетьманською булавою. У світлі стрімкого зростання впливу родини Золотаренків в Гетьманщині впродовж 1650-х років найбільш цікавим для сучасних істориків і журналістів є питання: «Яким був вплив Г. Золотаренко на Б. Хмельницького і чи могла вона підштовхнути гетьмана до переведення її брата І. Золотаренка на посаду ніжинського полковника?»
Перш ніж говорити про вплив Ганни на Богдана, варто з’ясувати ким на 1651 рік були ці дві особи і яку роль вони відігравали в подіях Національно-визвольної революції 1648-1657 років. Ганна Золотаренко була дочкою заможного ювеліра Ничипіра (Никифора) Золотаренка з міста Корсунь. Вочевидь, ще до 1648 р. родина Золотаренків зосередила в своїх руках значні кошти, зароблені на золотарстві (ювелірній справі), що власне і стало підставою походження їх прізвища. Підтримавши козацтво, Золотаренки зберегли свої статки, виступили проти Речі Посполитої. Гроші грошима, але Золотаренки прагнули влади й цю владу їм могла забезпечити доленосна подія – шлюб Ганни з Б. Хмельницьким. Ганна була гарною партією для Богдана: розумна, освічена, далекоглядна. На момент знайомства з Богданом Ганна була вже не молодою – 45-50 років, що теж було своєрідним козирем. Мінусом було те, що на момент знайомства з Богданом Ганна буда вже двічі вдовою й мала дітей від попередніх шлюбів. Але чи могли родинні статки, освіта, розум Ганни стати основою фундаменту її майбутнього впливу на дії Б. Хмельницького?
Жінки доби Хмельниччини рідко могли впливати на чоловіків, особливо козаків. Всюди лилася кров, палали вогнища, поля, ліси і болота були застелені трупами. Людське життя не коштувало й ламаного гроша чи ржавої кінської підкови. За таких обставин могли вижити лише безстрашні люди, для яких слово жінки мало що важило. Б. Хмельницький був не просто козаком чи навіть гетьманом. Він був фігурою загальноєвропейського масштабу, людиною, яка знала, чого прагне і твердо йшла до цього. Богдан знав вартість волі і гіркоту рабства, адже ще в юному віці потрапив до турецького полону. У 1648 р. Б.Хмельницький розбив найсильнішу в Європі армію Речі Посполитої, згуртував під своєю владою шалене козацтво і спрагле помсти селянство та заклав основу нової держави – Гетьманщини. Його ім’я не сходило в вуст правителів Європи, які боялися Хмеля як смерть. Боялися, що епідемія бунту козаків і масового покозачення селян дійде і до Європи. Колишній чигиринський сотник був не просто лідером українського народу, він був правителем України. Правителем не на папері, а гетьманом з яким рахувались і вели перемовини як з рівнею ледь не всі правителі тодішньої Європи: польський король Ян ІІ Казимир, шведський король Карл-Густав, англійський протектор Олівер Кромвель, кримський хан Іслам-Гірей ІІІ, молдавський господар Василь Лупул, трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці та інші. Богдан був вправним політиком, якому вдавалося стримувати козацький запал, старшинські чвари, нестабільність селян та вміло викручуватись перед бажанням сусідніх держав знищити українську державність. Аж до своєї смерті у 1657 р. Богдан був вольовим і твердим політиком, який міцно тримав віжки влади, боячись впустити їх разом з останнім подихом.
Саме таким Богдан постав перед Ганною Золотаренко. Але затяжна війна проти Речі Посполитої виснажувала морально і фінансово як всю державу, так і гетьмана особисто. Після катастрофічної поразки в бою під Берестечком 1651 р., Б. Хмельницький потребував коштів. Й ці кошти мала родина ювелірів Золотаренків. Цілком ймовірно, що для 56-річного Богдана і ненабагато молодшої Ганни цей шлюб був компромісом, взаємовигідним союзом, в якому об’єдналися гроші та влада. Чи були між Ганною і Богданом палкі взаємні почуття сказати важко. Для кожного це був третій шлюб. Лиш з третьої спроби Ганна і Богдан знайшли спокій і стабільність. Мешкаючи в Суботові – маєтку Хмельницьких, Ганна Золотаренко опікувалася садом, хором, зоопарком, відповідала за страви та гостинність під час прийняття Б. Хмельницьким іноземних послів та впливової козацької старшини. Легенди розповідають, що Ганна сприяла тому, що гетьманський двір почав пити каву, яку полюбляв старий Богдан. До слова, вперше каву гетьман спробував у турецькому полоні, на початку 1620-тих років, втім, лише в шлюбі з Ганною цей напій став для нього насолодою.
Гетьман довіряв своїй третій дружині. Свідченням цього і є згаданий універсал Г. Золотаренко на користь Густинського монастиря. Богдан надав таке право дружині, бо більше нікому не міг цього довірити. Старший син Тиміш загинув у Молдові, а молодший Юрій не виправдав батькових надій. Свідченням повної довіри гетьмана є підпис Ганни в універсалі, де було слово «гетьманша». Гетьман довіряв Ганні, бо вона давала корисні поради та знаходила нових кандидатів на державні посади. Тому призначення у 1654 р. І. Золотаренка ніжинським полковником було продиктоване не бажанням будь що догодити дружині, а реальній відповідності здібностей Івана керувати Ніжинським полком. Ганна була справжнім радником і партнером Богдана в справі розбудови української держави останні роки життя гетьмана (1655-1657 рр.). Радником і аж ніяк не маніпулятором. Якби Ганна спробувала маніпулювати Богданом, то ризикувала повторити долю його попередньої дружини Олени Чаплинської, яка була повішена на воротах.
Французи завжди шукають у причинах тих чи інших вчинків чоловіків «жіночий слід». Слідами Г. Золотаренко вистелена історія Ніжина сер. XVII століття. Ганна Золотаренко зіграла свою, у чомусь навіть визначальну, роль в історії Ніжина. Внаслідок родичання з Хмельницькими Іван Золотаренко став ніжинським полковником, за володарювання якого у 1654 р. місто на Острі стало центром найбільшого полку в Гетьманщині та одним центрів державотворення всеукраїнського масштабу. У 1654 р. Золотаренки пішли в похід до Білорусії, де за легендами награбували у католицьких храмах незліченні скарби, на кошт яких у Ніжині було збудовано Миколаївський собор. Завдяки сестрі Ганні Василь Золотаренко став частиною гетьманського клану й одержав можливість боротися за гетьманську булаву в часи Чорної ради в Ніжині 1663 року. У кожному добрі є частка гіркого зла. Через проживання в місті Василя і Остапа Золотаренків й зосередження там їх прихильників, у червні 1663 р. Ніжин був розграбований черню Івана Брюховецького та втратив статус центру найбільшого полку Гетьманщини.
Роман Желєзко – завідувач відділу історії м. Ніжина
Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського
