В 11-ту неділю після П’ятидесятниці 16 серпня на богослужінні в храмі звучать слова з Євангелії від Матфея (18 глава, 23-35 вірші), де Ісус Христос притчею розкриває суть Царства Небесного. Христос Царство Небесне уподібнює цареві, який захотів порахуватися з своїми рабами. Привели до царя одного боржника, який винен був йому багато золота, але він не міг повернути. Тоді цар звелів продати його, жінку, дітей і все його майно, та через благання боржника господар змилосердився і простив весь борг. Вийшовши цей раб зустрів свого боржника, який був йому винен небагато срібла і почав вимагати свого. Не піддавшись на благання боржника, він його ув’язнив. Це бачили знайомі царя і тому все йому розповіли. Цар викликав раба, якому простив величезний борг і почав дорікати на таку несправедливість, що йому було прощено, а сам він не схотів прощати боргів. Тому такого немилосердного боржника було віддано мучителям, доки не віддасть усього боргу. Христос закінчує притчу словами, в яких наполягає на тому, що якщо ми не будемо пробачати провини наших ближніх, то і Отець Небесний нам не простить.
Господь дає нам приклад милосердя, коли ми просимо прощення власних гріхів, ми його отримуємо. І таким чином Господь проявляє до нас свою любов. Але ми забуваємо про власних боржників, яким треба пробачати. Так буває, коли ми побувавши на недільній літургії, помолившись спільною молитвою, можливо, навіть і причастившись Тіла і Крові Христа, десь на вулиці чи в автобусі ми готові вилити купу ненависті на людину, яка нас штовхнула випадково чи наступила на ногу. Це відбувається постійно, з сусідами, з колегами по роботі, з рідними і близькими нам людьми.
Господь дав нам життя і ми є Його вічними боржниками. А людина, яка призвана дякувати за все Богу, примножувати Його дари, навпаки, буває відбирає і саме життя і все необхідне для життя. Так гріх вбивства через переривання вагітності чи через ненависть, грабування, бажання мати речі, які не належать людині, призводить до невідворотного стану, коли така людина-боржник опиняється перед Царем і повинна віддати власний борг: життя і все, що було зроблено і примножено за життя. Хтось примножує ненависть, хтось любов, дехто примножує добро, а хтось розповсюджує тільки зло. І та людина, яка відбирала життя у інших, відбирала все те, що необхідне для життя інших, буде віддана мучителям, як написано в Євангелії.
Тому маючи якусь злобу чи ненависть до своїх ближніх, ми маємо відкласти її як найдалі, бо у такому стані людина шкодить в першу чергу сама собі. Бо коли людина ненавидить, вона цим не Бога гнівить, а собі шкодить, бо це є вчинений гріх, а гріх вбиває. Той, хто має бажання позбавити життя якусь людину чи ще ненароджену дитину, чи має бажання заволодіти тим, що їй не належить, хай покається. Покається навіть у тому, що тільки подумала, але не зробила. Бо тільки через покаяння Господь, поглянувши в наші серця, знайде там місце і для Себе.
