Медсестра з Чернігова розповіла, як більше місяця виживали в оточенні

 

 

 

 

Раїса Іванівана, медсестра з Чернігівської міської лікарні, яка мешкає у селищі Михайло-Коцюбинське, розповіла подробиці життя в окупації. Відео свідчення оприлюднив ютуб-канал «Порохівниця».

«Ми були в окупації. Йшли колони техніки різної. В основному важкої, танки, Урагани. Страшно було», – розповідає жінка.

За її словами, техніка йшла з території Білорусії: «і якраз там, де я проживаю, йшла траса і по цій трасі вони йшли цілий місяць. Вони міняли дислокацію – одні відходили, інші приїжджали».

«Мою сім’ю ледь не розстріляли», – говорить жінка. Вона також розповіла, що приїхала з села велосипедом через поля, щоб підмінити сестричок у лікарні, які тут і ночують багато днів поспіль.

«Я працюю в лікарні в інфекційному відділені. Просто уже дівчата з ніг валяться. Мені жалко. Багато хто поїхав. То я сіла на велосипед і приїхала полями. Щоб підмінити дівчат. Тому що дуже важко. Вони тут і сплять, ночують», – говорить Раїса Іванівна.

«Я ще волонтерством займалася, розливала молоко людям. З колгоспу нам давали, і ми людям видавали молоко. Тому що нема ні хліба спекти. У нас не було ні борошна, нічого. Ми виживали як могли. Мололи пшеницю на млинах, де мелють худобі. Ми там мололи, просівали і пекли хліб, млинці. Картоплю варили замість хліба», – розповідає жінка.

«Страшно було. Все було. Вони грабували людей, подвір’я. Все брали, навіть жіночі туфлі брали у людей. Все позабирали – і шкафи, і техніку. Зламували будинки. Я свій будинок не залишала. Я просто говорила – ви туди не зайдете. Або тут мене розстріляєте, або я вас не пущу. Вони кажуть: можна, ми у вас у погребі будемо? Я кажу: як ви собі це уявляєте, якщо будуть бомбити наші будинки, то що? А вони кажуть – то будете з нами тут сидіти у погребі. Я кажу, ні – розстріляєте мене, то тоді будете», – розповідає вона.

«Ну, а що робить? Вони прийшли і кажуть: покажіть, де нациків ховаєте. А чоловік мій каже: ви покажіть, які вони взагалі собою. Каже їм: ми український народ, ми мирний народ, ми живемо, нікого не чіпаємо, ніде нічого не робили. А вони – ми прийшли вас визволяти. Я запитую: від кого ви прийшли нас визволяти?», – говорить медсестра.

«Трохи лаялися там із ними. Вони у повітря вистрілили, потім під ноги. У мене ще навіть є і патрони. Було страшно, але ми все одно трималися. Люди у нас сміливі. Якщо так брати, то люди у нас дуже сміливі», – переконана вона.

Коли розповідає про Українську армію, яка звільнила селище, щасливо усміхається.

«Наше селище уже звільнили. Уже наші там стоять. Ми їм їсти варили. Ми з дівчатами у кого що було, ми для себе тримали, але ж не пожалкували і нашим солдатам відвозили».

«Війна показала – де, хто і що із себе представляє», – робить висновок Раїса Іванівна.

prm.ua

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.