Завдання було і є одне – ПЕРЕМОГА. Інтерв’ю з командиром добровольчого загону Ніжинської громади

 

 

 

 

Цей документ відповів на багато важких питань. Цей документ розв’язав багато проблемних ситуацій.

Наказ про призначення командирів добровольчих формувань територіальних громад, Ніжинська громада чекала довгі чотири з половиною місяці. За цей час назбиралося багато проблем і ще більше пліток. Якою була реальність і якою буде перспектива, про це у розмові з щойно призначеним, проте, тим, хто вже має досвід командира добровольчого формування громади, з Русланом Кострицею.
Наказ про призначення командира добровольчого формування нашої громади, підписаний Командувачем Силами територіальної оборони Збройних Сил України генерал-майором Ігорем Танцюрою 8 липня. Це офіційне визнання і юридичне закріплення статусу Добровольчого формування Ніжинської територіальної громади №1 Ніжинського району. Тепер, командир може підписувати контракти з добровольцями, формувати структуру, стати на забезпечення з боку територіальної громади.
Та фактично, наше добровольче формування було створене ще в перших числах березня місяця. 1 березня міський голова Олександр Кодола представив громаді командира формування – Руслана Кострицю та, закликав ніжинців ставати до лав добровольців які боронять місто від рашистської навали. В той час, ворог вже був під Ніжином і робив потужні спроби пройтися його вулицями. Гриміло і з неба, і з землі. За кілька днів збори ініціативної групи підтвердять створення добровольчого формування. Ніжинці отримали зброю та стали під командування військових. Так зароджувалася історія добровольчого формування Ніжинської громади.

– Під час активних бойових дій, які велися навколо нашого міста, ми виконували завдання наших військових: рили окопи, виставляли блок-пости, збирали розвід дані та ще багато чого робили, чого не можна оголошувати, – розказує Руслан Костриця.

– Поруч з цим, ми охороняли об’єкти критичної інфраструктури міста, установи державної та місцевої влади, патрулювали вулиці під час комендантської години, відстежували ворожі дрони у небі над містом. Ми діяли скоординовано з військовими частинами, силами територіальної оборони, військкоматом, нацполіцією. Ми не були самі по собі, ми були однією з ланок міцного ланцюга оборони нашого міста.

То як сталося, що створившись ще у березні, офіційне визнання ви отримали лише у липні? Що стало на заваді, хто «бездіяв», хто перешкоджав чи не хотів?

– Відповідь не буде однозначною, бо вся ситуація розгорталася навколо інформації. Так, саме інформації про те, що потрібно зробити, які документи зібрати, кому їх направити. Під час активних бойових дій на території Чернігівської області це було зробити нелегко, а то й неможливо часом. Ми керувалися Законом України «Про добровольчі формування», і відповідно збирали необхідний перелік документів. Просто зробити заявку «ми тут організувалися», не означало бути легальними. Закон вимагає певної документальної процедури. Та в тих умовах, нам ніхто не міг підказати, що і як. Наприклад, по тих документах, які потрібні були від СБУ та Нацполіції, обласні відділення цих структур не могли зрозуміти за якою формою їх робити. Тому зробили такі довідки на власне бачення. Ми зверталися за допомогою до Ніжинської районної військової адміністрації – наради, розмови й один листок з інструкцією і все, тобто нас залишили сам на сам з проблемою. Готували документи по тій інструкції що дали. Та в кінцевому результаті, з’ясувалося, що такий перелік уже не повний. Та все це був час. Ми відправляємо пакет документів, а у відповідь – просто німа тиша. Ми зверталися до голови Чернігівської обласної військової адміністрації – допоможіть. Допомагали всім чим могли, проте важелів впливу на державні й військові структури не мали. Знову час в очікуваннях. Ми написали купу листів. Далі пішло ще важче, адже змінився Командувач Сил територіальної оборони Збройних Сил України, це та військова структура, якій ми по закону підпорядковуємося. На чергове моє звернення, мені відповіли – їдь, домовляйся сам з генералами… Я собі уявити такого навіть не міг. Що означає оте «домовляйся»? Це була остання крапля, після якої, я звернувся з проханням втрутитися у ситуацію міського голову Олександра Кодолу. Ми розпочали «друге коло» листування з військовими структурами, бо кожна з них вимагала паперові звернення, а це все час. Саме втручання міської влади зрушило з місця ситуацію й у «мовчанці» стався прорив. Написавши 5 листів від міської влади та після того, як міський голова особисто їздив до Києва, де провів ряд особистих зустрічей в Міністерстві оборони України, ми нарешті, уявіть, отримали першу відповідь на перший лист, написаний нами ще у березні. У цій відповіді й був, нарешті, весь алгоритм дій, весь повний і оновлений перелік необхідних документів та контактів виконавців. На цю відповідь ми й чекали довгі 4 місяці.

То чого не вистачало у поданому вами пакеті документів?

– Важко в це повірити, але це були три довідки, яких фактично не вимагалося у законі про добровольчі формування і які вимагаються саме від військових, а не від добровольців. Ці довідки я зібрав за три години. Відправили ми все в той же день, як і отримали роз’яснення. От і дайте відповідь, в чому перешкода була… Через десять днів, ми отримали наказ про призначення командира.

Тепер Ви, як командир, можете підписувати контракти з добровольцями. Та як буде з тими людьми, хто прийшов до загону ще у березні? Люди полишили свої робочі місця, виконували завдання по обороні міста. То що, вони в повітрі? Адже у людей виникли проблеми з роботодавцями, проблеми з виплатами заробітних плат. Будете боронити своїх?

– Спершу, давайте про проблеми хлопців. Коли активні бойові дії закінчилися на території Чернігівської області й хлопці, фактично з травня місяця, почали повертатися на свої постійні місця роботи, дійсно виникла проблема з довідками де ти був і що робив весь цей час. Отримати свою заробітну плату, люди могли лише довівши папером, що не були десь на втіках від роботи. Наш загін ще не визнаний офіційно, які довідки, від кого? Тоді тимчасовий вихід запропонував міський голова Олександр Кодола. Ми почали давати людям довідки засвідчені печаткою міської ради та підписом міського голови.

Були проблеми з їхнім визнанням як таких, що підходять?

– На жаль, так. Особливо це стосувалося структур і підприємств столичних. Як приватних, так і державних. На сьогодні ще майже у 20 добровольців з цим дійсно проблема. Та ми плануємо при підписанні контрактів, у розділі термін набуття дії контракту ставити саме те число, коли людина дійсно прийшла у загін, починаючи з березня. Обговорюємо це з юристами. Я впевнений, наявність контракту поверне все на свої місця, все проведе відповідно до законів.

Якщо і тоді будуть проблеми?

– Найперше, хочу побачити того роботодавця, який відмовиться платити гарантовану законом заробітну плату добровольцю. У нас є така серйозна структура, як інспекція праці. Там ніхто «бавитися» з працівниками не дасть. Якщо ж будуть такі ризиковані, хочу запевнити, у нас дуже потужні фахові юристи, особливо в галузі трудових відносин. Хтось захоче? Аби потім не жалкував… До речі, ми вже були готові до того, що якщо затягуватиметься і далі час з призначенням командира, подавати заяви до суду по факту порушення роботодавцями прав працівників. Підстави є, докази про те де була людина і що робила, теж є. Ми налаштовані захистити кожного, хто стояв на оборонних рубежах, хто виконував бойові накази й завдання.

– Підписання контракту добровольцем. Який це контракт?

Найперше, хочу одразу сказати тим, хто «полює» за грошима – не варто. Контракт у добровольчому формуванні не передбачає фінансового забезпечення. Крапка. Це статус, який не дає жодних пільг: ніяких знижок за комуналку, оплату проїздів і т. д. Єдина гарантія – за умови коли щось трапилося при виконанні завдання, людина отримає компенсації та допомоги як і військовослужбовець Збройних Сил України. Наголошую – при виконанні бойового завдання.

Ось тут є і ще одна сторона. Наш добровольчий загін може бути залучений у зонах бойових дій, на території інших територіальних громад. Тож тим, хто думає відстояти на блок-пості під Ніжином, не варто йти у загін. І ще один момент. Контракт з нами не є «рятівним» документом, який може звільнити від мобілізації.

Та одна особливість є. Доброволець може розірвати контракт в односторонньому порядку в будь-який час. Скажуть «на Схід», людина не хоче чи боїться – розриває контракт і йде додому.

Ось так. Ось такий він контракт добровольця. Ви можете мати зброю і боронити країну.

За таких умов, як гадаєте, багато з тих, хто був у загоні у березні, підпише контракт і продовжить службу?

– На моє переконання, таких буде не багато, відсотків 15. Знаєте, попри всю героїку, є ще й реальність. Жорстка реальність, яку іноді ми не хочемо знати. А вона така, що певна кількість людей приходили заробити гроші й отримати привілеї та пільги. Якась частина записалася просто «щоб бути, щоб потім нічого не сказали». Якась частина думала, що все буде як у кіно. Коли поступив наказ сідати в автобуси і їхати на допомогу під Чернігів, бо там стрільба у розпалі, вони поклали автомати на землю й пішли додому. Є ще й досі ті, хто так і, не повернув назад спорядження та амуніцію й при цьому не збирається служити ні в добровольця, ні в ЗСУ. А хлопцям це ой як потрібно нині. Це прикро й не хочеться чути, та це факт. Засуджувати когось, давати оцінку не в моєму праві. Це вибір людини. З ним їй жити.

Виходячи з того нашого, бойового досвіду, формувати структуру, загін я буду лише тими людьми, в кому можу бути абсолютно впевненим. Я командир, на мені відповідальність за виконання завдання, за збереження особового складу. Тому я маю бути впевнений у кожній людині на всі 100: не покладуть автомат на землю, не продадуться в коригувальники чи колаборанти. Війна ще не закінчилася, якщо у нас не стріляють під воротами. Тому все дуже серйозно.

Все серйозно і в питаннях навчання, забезпечення загону. Що планується, як буде?

– Перші свої навчання ми пройшли в бойовій ситуації. Це перший досвід і перші висновки. Тепер, формуємо структуру загону, розписуємо повний, ґрунтовний курс навчання бійців за участі військових фахівців. Де і як, про це не говоримо, зрозуміло з яких причин. Але, запевняю, все буде фахово і повною мірою: загальновійськова підготовка, тактичні навчання, медицина і т. д.

Щодо забезпечення загону. Тут треба повернутися ще до березня місяця. Міською радою було прийнято програму, де закладене фінансування потреб нашого загону. Так, ми не фінансувалися, бо нас юридично не було. Витягували на волонтерстві й допомозі міста через інші програми. Тепер ми можемо витрачати кошти цієї програми на забезпечення амуніцією, спорядженням та інші потреби нашого загону. Це на відповідь тим, хто вперто розповідав, та й нині розповідає місту, що у травні Костриця вкрав мільйон, який дали на фінансування і втік.

Переб’ю Вас, а ви тікали з міста?

– Признаюся, я «тікав» з міста. 10 березня, коли сам пішов виводити з окупації мою сім’ю. 9 березня у наш дім у Бакаївці приходили росіяни, село втрапило під окупацію. Коли дізнався про це, пішов забирати сім’ю. Тоді ми виходили кількістю семеро дітей і троє дорослих. Верталися вже замінованими шляхами. Я пішов на це сам, бо розумів ступінь ризику. Отак я тікав.

Які язики, такі й плітки. Врешті, про втечу у нас дуже люблять поговорити. Так і про міського голову розповідають, що тікав з міста. От дуже хочу, щоб оті «оповісники» прийшли й розказали мені коли й де це було. Розказали мені в обличчя. Бо я кожного дня спілкувався з міським головою і не телефоном. У нас кожний день було засідання штабу «наживо», а не віртуально. А от тих «віртуальних розвідників» та знавців я б хотів побачити особисто. Просто цікаво, звідки й навіщо така інформація розповсюджувалася соціальними мережами, містом. Хоча, ми всі здогадуємося хто й для чого.

Повернімося до питання про забезпечення загону і міську програму. Довго «розкачуватимемося»?

– Про жодну «розкачку» мови навіть не має. Програма виписана, готова до дії. Сьогодні, 14 липня, я отримав витяг з Наказу про своє призначення командиром. Сьогодні ж, я мав зустріч з міським головою Олександром Кодолою. Ми обговорили план роботи, головна його вимога – оперативність, конкретність, ґрунтовність. Тому вже на понеділок маю представити свою пропозицію стосовно структури, а відповідно, й потреб. Звісно, ж перша дія – підписання контрактів. Буде їх 10 чи 50, чи ще скільки, та це будуть «залізні» контракти дійсно добровольців, які готові до виконання бойових завдань, а не до отримання статусів. Це дуже важливо. Ми маленький ніжинський загін у лавах Збройних Сил України. Ми маємо бути гідні, маємо бути готові. Я зроблю все залежне від мене, щоб громаді не було соромно за нас, якщо доведеться вступити у бій. А громада, впевнений, нас підтримає.

Ви не військовий, як зголосилися стати командиром, тим більше у тій, березневій ситуації?

Коли 24 лютого по нас, як кажуть, «прилетіло» роздумувати часу не було. Приїхав, сказали – треба отак організуватися. Сам розумів теж, треба. Мав досвід роботи в охоронних структурах. Визнаю – дуже згодилося. Від ведення реєстрів і бойових журналів, до видачі й обліку зброї. Завдання, яке поставив міський голова Олександр Кодола – організувати й об’єднати все місто в оборону. Дружина, коли почула ким буду, коротко сказала: «Дурень, тебе ж першим розстріляють, коли не дай Боже, що станеться!» Але я вже прийняв для себе рішення. Коли вивів сім’ю з окупації то відправив їх за кордон. Сьогодні вони зі мною знову. Найважче у перші дні було об’єднати усіх бійців під одне керівництво. Бо ж знаєте, у нас два козаки й три гетьмани серед них. Але і ситуація, і керівництво з боку військових своє зробили. Ми виконали наше завдання.

Тепер у нас наступний етап і наступні завдання. Але одне залишається головним – ПЕРЕМОГА. І тут, ми всі разом і кожний, і до кінця. До ПЕРЕМОГИ!

Наталія Сокол

nizhyn.city

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на   наш Telegram.

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.