Продовжуємо знайомити вас з рубрикою «Хроніки. Ніжин: перший місяць війни».
Сьогоднішня наша, шоста розмова – зі щирим українцем, ніжинцем Сергієм Ступаком, головою ГО “Ніжинська міськрайонна організація ветеранів Афганістану”.
–Кожному з нас назавжди врізався в пам’ять ранок 24 лютого 2022 року. Сергію Михайловичу, згадайте Ваш…
-24 лютого прокинувся і, із засобів масової інформації та з телефонного дзвінка другу, дізнався, що почалося повномасштабне вторгнення. На годину раніше прийшов на роботу з думкою швидше зібрати колег, учасників бойових дій Афганістану. Відчуття страху і розгубленості ні у мене особисто, ні у моїх колег не було. Нам, не зі слів, добре відомо, що таке війна, вона вимагає рішучості і оперативності, потрібно було діяти, а не боятися та панікувати.
Чесно – я до останнього вірив, що цього вторгнення не відбудеться. Я не готувався до цього, родина моя і внуки нікуди не виїжджали, були в Ніжині.
На оперативній нараді було вирішено, що допомога від нас, афганців, – 7 екіпажів по 3 та 4 особи та правоохоронець. Ці люди на особистих авто охороняли споруди критичної інфраструктури.
Того ж дня, о 18.00, уже заступили на чергування. Біля другої години ночі зателефонував заступник голови Ніжинської районної ради Дмитро Коробко, і ми зібралися біля будівлі міськвиконкому, де отримали вказівку їхати у військову частину отримувати зброю, бо велика колона рашистів їхала в бік села Вертіївка.
Захисники зі Збройних Сил України підірвали міст, і рашисти повернули в інший бік. Події склалися саме так, за що щиро дякуємо Богу та ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!
25 лютого з 10 до 12 годин ми отримали зброю та за вказівкою цілодобово охороняли один із вагомих об’єктів нашого міста (на території ДСНС). Зимно і морозно, колеги, охоняючи, спали на сирій землі під відкритим небом.
Своїх близьких я побачив тільки на 11-ий день.
Сформувалися батальйони, я був керівником одного із них. Туди входили 2 роти, і ми охороняли 11 об’єктів інфаструктури. Усім, хто був у Добровольчому формуванні Ніжинської територіальної громади №1 та пішли на роботи, щирі слова вдячності, ми пам’ятаємо про вашу готовність та патріотизм! Ви щирі українці козацького роду!
До нас долучилися учасники АТО, серед них – Анатолій Костянтинович Кушвид, бойовий офіцер, він був командиром.
Усі поставлені перед нами завдання виконували відповідально та гідно.
Допомогали родинам, чиї діти та чоловіки загинули в АТО: отримавши продуктові набори, які зрідка видавали нам, ми віддавали їх цим родинам.
Пам’ятаю, на початку березня мені зателефонував заступник міського голови Сергій Смага – у Ніжині залишилося борошна лише на одну добу, потрібно було поїхати у село Велика Кошелівка отримати жито і перевезти у Безуглівку, щоб там зробили з нього борошно. На той час мало хто виїжджав за межі міста. Їхали двома авто. Я зателефонував п’ятьом знайомим з приводу другої машини, і тільки Володимир Ковальовський надав КАМАЗ, щоб оперативніше і швидше перевезти. Перезли, вивантажили на КХП.
А ще, згадую, до мене за допомогою звернулася Тетяна Самохвал, мати 5 дітей з одного з сіл на Ніжинщині. Я з колегами допоміг Тетяні Юріївні добратися до Прилук, за що вона дуже вдячна.
Також до мене звернулася Лариса Бисько, заступник директора Талалаївської ЗЗСО, з проханням виготовити меморіальну дошку та стенд в честь загиблого під час виконання бойового завдання Миколи Валентиновича Коновала (19.03.2022). І, в час, який буде визначено керівництвом сільради, дошку буде урочисто відкрито.
Я та мої колеги, в минулому воїни-афганці, звикли діяти рішуче. Поставлені перед нами завдання не обговорювалися. Все виконувалося вчасно. За словами секретаря ради Юрія Хоменка, я і мої колеги були одними з найбільш дисциплінованих.
Дмитро Юрійович так говорить про своїх колег, з якими працював 24/7:
“Ці люди вчинили як справжні громадяни України. Вони вийшли на оборону Ніжина, маючи в руках лише стілецьку зброю. Знали, що може статися… Дуже велика кількість рашистів і техніки йшла в нашу сторону і підсилення трохи більше, ніж 20 людей… ну, може б на годину їх і затримали…
На щастя, бій не відбувся, але ці хлопці дійсно взяли до рук зброю, і я не бачив у їхніх очах страху. Якби таких людей у нашій країні було більше, то на нас, можливо, ніхто б взагалі не напав.
А якщо говорити про Сергія Ступака, то він – один з найвідповідальніших командирів, яких я зустрічав”.
-Мої колеги – мужні та відверті, рішучі й перевірені часом, – говорить Сергій Ступак.- Я знаю, що у будь-яку хвилину можу покластися на них. Мужність, ініціатива, спротив – саме це домінувало серед захисників-афганців. Найближчим часом я вестиму розмови з очільниками міста Ніжина та району, щоб на державні свята ті захисники, які з перших днів обороняли рідне місто, як справжні патріоти з козацьким духом, отримали відзнаки.
А ще хочу подякувати нашим Захисникам, які цілодобово боронять мирне небо над нами. Вони – справжні герої, пам’ятаймо це! Безмежні подвиги наших ЗСУ, які захищають незалежність та територіальну цілісність України, української землі, на століття залишаться у серцях та пам’яті нашого народу. Слава ЗСУ!
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.