Коли настає хвилина мовчання…

 

 

 

 

34 роки тому, 15 лютого, останній наш солдат залишив далеку землю Афганістану. Із року в рік ця дата в Україні відзначалася як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, як данина всім, хто причетний до героїчної, і в той же час трагічної, сторінки історії 70-80-хроків минулого століття.

Цьогорічний захід протікав зовсім за незвичним для нас сценарієм. Не було офіційної частини, яка зазвичай відбувалася у великому залі міськвиконкому, без палких промов, без вручення почесних відзнак різних рівнів. Не було й традиційного військового салюту біля пам’ятного знака загиблим воїнам-афганцям. А причина цій своєрідності тільки одна – ведення бойових дій на Україні. Ніяк не може змиритися з нашою незалежністю північна держава. Все диктує волелюбному народові як йому жити. Тому й не торжества сьогодні українцям.

Та, незважаючи ні на що, глибока повага до «афганців», які чесно виконали свій військовий обов’язок, залишилася незмінною. Хоча останніми роками ставлення до тих минулих подій і докорінно змінилися, але ніжинці приходили і приходять до усім знайомого місця, аби віддати шану тим, хто до останнього був вірний присязі.

Представники місцевої та районної влади на чолі з мером Ніжина Олександром Кодолою  та головою районої ради Анатолієм Красносільським, голова громадської організації “Ніжинська міськрайонна організація ветеранів Афганістану” Сергій Ступак, члени найбільшої та найактивнішої громадської організації нашого краю, постоявши хвилину в мовчанні, поклали до ніг гранітного воїна букети червоних квітів, що символізують краплі пролитою крові українських бійців.

Ну а за тим, аби закарбувати в пам’яті цей захід, сфотографувалися на згадку. Дітям та онукам. Їм є з кого брати приклад.

Олександр Василенко

фото автора

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram 

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь