Їх, зі своєю передмовою, занесла мені учителька Валентина Миколаївна Талалаївська. Почитайте?- тільки й сказала.Читаю… і сльози самі навертаються на очі. Сентиментальність клята підводить, але нічого не можу вдіяти із собою.
Діти пишуть про свої мрії. Найголовніша для них – Мир!
Подумки збираю їх думки.Сьогодні кожен українець − дорослий і малий, робить все можливе для порятунку рідної землі. Збирають та відправляють продукти, ліки, кошти для військових, які захищають Вітчизну від російських загарбників. Нелюди, інакше їх назвати не можна, нанесли великий удар по нашій інфраструктурі – скидають смертоносні снаряди на лікарні, школи, жителі міст і сіл. Люди змушені покидати свої рідні будинки і втікати на Захід України та за кордон.Господи, «погаси сонце й засвіти друге на небі».
Що діється? Невже у 21 ст. це відбувається? Які нелюди творять ці жорстокості? Невже їх виховували не матері, а вовчиці?Діти війни. Вони рано подорослішали. Війна для них, на жаль, стала реальністю, а не історичним явищем.Господи милостивий, почуй наші молитви сьогодні, принеси мир в Україну! Боже, збережи всіх діток України, дай їм здоров’я, мирного неба над головою і щасливого мирного майбутнього! Пошли свою милість діткам – янголятам, вбережи їх від полум’я війни!
Читаймо шатурян:ТРЕБА ВЧИТИСЯ ПОВАЖАТИ ДИТИНУ І БАЧИТИ В НІЙ ОСОБИСТІСТЬ
Ранкова тиша… Така незвична для школи. За декілька хвилин все шкільне приміщення задзвенить дзвіночками – голосами.Першими поріг класу переступають мої маленькі данинці Тимофій і Настуня. Ще сонні, бо рано їдуть до школи в сусідню Шатуру. В автобусі всю дорогу смачно позіхають і про щось шепочуться. Незабаром прочиняються двері і просовується голова зі скуйовдженим волоссям красунчика Феді. Потім приходить наша красуня – Оксана. За нею поважно заходить Ярослав. Грюкають вхідні двері, в різні боки розлітається взуття. Чути, як падає портфель. Це в класну кімнату вихром забігає Саша. Зібралися всі… Загомоніли…Зашуміли… Починається новий день у маєму класі. Заходжу на урок. Хоча вчора бачила своїх учнів, а вже встигла скучити за ними. За моїми «непосидючками», моїм третім класом. Їх всього шестеро: дві дівчинки і три хлопчики. Але це шість особистостей, шість характерів і шість загадок. Вони такі схожі і різні водночас. А всі разом ми— класна родина.Наш класний колектив – це маленька країна, в якій кожен відчуває необхідність та потрібність іншого.Неодмінною умовою успіху у вихованні та навчанні підростаючих поколінь є спільна творча діяльність класного керівника, педагогічного колективу та батьків. І щира посмішка. А ще любов до дітей. Бо любов породжує любов, а байдужість – черствість. Любов творить, зберігає і дає насолоду.Працюючи в школі, я прагну виховати школярів порядними, добрими, інтелектуально розвиненими людьми, патріотами свого села, рідної УКРАЇНИ. Мій досвід переконує, що виховати таку людину – непросто. Для цього замало знати сучасні технології і методи. Треба вчитися поважати дитину і бачити в ній особистість.Кожна дитина талановита по-своєму. Як підібрати до неї заповітний ключик? Як запалити в ній Божу іскру таланту?Мої «непосиди» – мають різні мрії. Одні хочуть новий телефон, другі – велосипед, інші – полетіти на килимі-літаку, або стати зіркою естради. Та найбільше мої вихованці мріють про МИР.Я вірю в талановитість кожної дитини, уважно ставлюся до думок кожного з них, крок за кроком намагаюся сформувати творчу особистість засобами живого слова. І радію одухотвореним обличчям моїх учнів. Ми разом живемо, разом вчимося, радіємо і перемагаємо. Ми щасливі в нашому маленькому колективі. І хто сказав, що ми не можемо змінити світ?
Валентина Талалаївська, вчитель початкових класів Шатурської гімназії
Моя мрія
Жодна людина не може жити без мрії. Я не є винятком. Моє дитинство припало на неспокійний час – війну. То ж моя найзаповітніша мрія, щоб закінчилася війна. Мрію досягти значних успіхів у музичному мистецтві. Дуже хочу опанувати вміння гри на гітарі, щоб стати професійним музикантом. Мрію стати відомим у всьому світі і давати свої концерти.
Гой Тимофій
учень 3 класу Шатурської гімназії
Мрії збуваються
Головна моя мрія, щоб закінчилась війна. Не лунали вибухи і не було повітряних тривог. Щоб на уроках ми не бігали в укриття. Я дуже хочу, щоб моя велика дружна сім’я була жива і щаслива. Я також мрію досягти успіхів у навчанні, щоб працювати на престижній роботі. А ще я хочу жити у Львові. Я впевнена, що мої мрії обов’язково здійсняться, бо я дуже цього хочу.
Мершинець Оксанаучениця 3 класу Шатурської гімназії Мрії
Мрію, щоб закінчилась ця клята війна. Після перемоги ми з мамою мріємо поїхати в Чернігів. В місті ми будемо гуляти парками, підемо до кафе. В парку культури будемо кататися на атракціонах і милуватися фонтанами. А над нами буде чисте мирне небо.
Калюжна Анастасіяучениця 3 класу Шатурської гімназії
