Вчора відбувся черговий обмін полоненими, за результатами якого з ворожого полону вдалося звільнили ще 44 Українців. У їх числі й носівчанин Ярослав Сорока. Він був вісімнадцятим в «обмінному» списку.
Послужний військовий список Ярослава Сороки бере свій початок ще з 2014 року, коли над сходом України вже навис рашистський привид. Повернувшись до мирного життя Ярослав спробував знайти себе у мирному житті, створив власну родину. З дружиною Іриною у них народився синочок Нікітка. Та всі найкращі молоді мрії молодої родини перекреслила чорна дата 24 лютого 2022 року.
Пише Нежатин.
Отримавши повістку, вже 22 березня Ярослав Сорока був на збірному пункті. Кілька днів перебування на місці дислокації 95-ї Десантно-штурмової бригади в Житомирі, і хлопці вже в одній з най той час найгарячіших точок.
Востаннє з матір’ю Ярослав говорив по телефону 7 квітня. Запевнив, що у них все добре, хоч жінка по характерних звуках, що доносилися з динаміка телефону, розуміла, що нічого доброго для наших хлопців на тих позиціях не було. Тамуючи біль у серці, запитала:
-Ти де?
–А ти булочки з ізюмом любиш?..
І все… Далі була тиша. Для матері вона розтягнулася майже на цілий рік. Рік сліз, болю, розпачу. І надії. Так, саме надії. Не зважаючи ні на що, Валентина навіть у глибині не припускала думки про непоправне: щодня впродовж усього цього часу писала листи, як за розпорядком, телефонувала до координаційного центру, зверталася до Міжнародного Червоного Хреста, моніторила соціальні мережі, як могла, відмоніторювала списки військовополонених, які виставляла російська омбудсменка Москалькова, збирала документи, спілкувалася з такими, як і сама згорьованими через невідомість жінками – матерями та дружинами, тих, хто вважався зниклим безвісти тощо.
Перша реальна надія зажевріла наприкінці січня, коли з’ясувалося, що Ярослава начебто бачили в числі військовополонених в одному з таборів у Тульській області. І це вже було для матері щастям – головне, що живий.
З наступним обміном надійшла чергова інформація про сина, а ще – про нелюдські умови утримання українських військовополонених у російських таборах….
Побачивши рідне прізвище у чергових, ще незатверджених українською стороною, списках російської омбудсменки, вже почувалася найщасливішою матір’ю у світі. Знову молилася, аби тільки ніщо не завадило їм зутрітися. І ось він – запит на дружбу в соціальній мережі – від якоїсь невідомої особи. І прохання в месенджер дати свій номер телефону. Невже? Це справді він, Ярослав?. А що, як це хтось так вирішив невдало пожартувати?..
-Не плач. Це я, Ярослав. Я був у полоні…
Знаю. Знаю все, дорогий синочку. І про полон, і про те, в яких умовах вас там утримують. І про ваших побратимів, яким вдалося тоді вижити. І про тих, для кого ті бої поблизу Ізюму були останніми в житті…
У телефонній розмові з Валентиною Сорокою відчувається, що жінка ще досі не може повністю повірити в те, що це жахіння нарешті скінчилося.
–За період свого полону син змінив чотири табори для військовополонених. У яких і де, вони не знали. Після повернення додому всіх колишніх військовополонених перевезли по відповідним підрозділам для проходження медичного обстеження та інших експертих і лікування. Наразі Ярослав при зрості 180 сантиметрів важить 45 кілограмів. До полону в нього також були проблеми зі шлунком. Коли він зможе повернутися у Носівку, ми ще не знаємо, сподіваємося, що вже дуже скоро. Чекаємо його з нетерпінням і ми, і родина, синочок.
І дуже прошу всіх, хто опинився в такій ось як у нас ситуації, обов’язково вірити у краще. Навіть тоді, як на це вже зовсім не залишається ніяких сил…
Катерина Гавриш
На фото: Ярослав СОРОКА після повернення на рідну землю
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
