Молода, усміхнена і надзвичайно енергійна – головна медична сестра Ніжинського пологового будинку Тетяна Прядко.
Взагалі-то, журналісти сайту “Нежатин” планували опублікувати інтерв’ю з Тетяною Василівною ближче до 12 травня – Всесвітнього Дня медичних сестер, але нам не терпиться поділитися з вами інформацією про таку світлу й позитивну особистість…
Тому – читайте.
“Медицина ввірвалася в моє життя неочікувано…”
– Взагалі-то, я вступала до педагогічного вузу, але, незважаючи на те, що закінчила школу з “золотою” медаллю, туди не пройшла. Постав вибір – “куди”? Ну, давайте в медицину.
Із закритими очима вибрали спеціальність, і я вступила до Чернігівського медичного училища, де отримала спеціальність “акушерська справа”. Закінчила навчання з дипломом з відзнакою, отримала направлення в Ковпитську амбулаторію (Чернігівського району) на посаду акушерки, і саме звідси почався мій професійний шлях. Там я пропрацювала 9 місяців і отримала, як молодий спеціаліст, шалену підтримку від більш досвідчених колег, особливо від Наталії Кондратенко. Обставини склалися так, що згодом перевелася на роботу в Ніжинський пологовий будинок. Тут я знаю все, бо за ці 17 років випробувала себе в різних напрямках роботи пологового. З гордістю можу сказати, що це – моє, і я жодного разу не пожалкувала, що стала на шлях медицини.
-Пригадайте свій перший робочий день в пологовому…
-Це було 4 січня, святкові дні. Привели мене в оперблок, вийшла з нього така тендітна медсестра, яка потім стала моєї вірною подругою і навчила всім премудростям нашої роботи – Тетяна Лисенко. Таня з такою легкістю продемонструвала мені цю надвідповідальну роботу… Я дуже вдячна їй не лише за це, а й за те, що вона всі ці роки йшла зі мною поруч по життю.
Цього дня операцій не було, зате були наступного, і це для мене було ну просто вау. Все вперше. Ти бачиш людський організм не з фото в підручнику, а в реальності. Мені було не боязко, а страшенно цікаво!
Спочатку я бачила гінекологічні операції, а коли дійшла справа до кесаревого розтину, я взагалі закохалася в свою роботу.
Мене не залишав шалений інтерес. Спочатку я спостерігала за роботою медсестри і оцінювала, чи зможу так? В житті я активна й швидка, для мене було вкрай важливо осягнути все! Можливо, не все одразу виходило стовідсотково, але ж все напрацьовується. Головне – це бажання, а ще – любов до роботи. Я завжди всім повторюю. і вдома. і на роботі: усе потрібно робити з любов’ю. Тільки тоді це буде на користь і тобі, й іншим. Загальновідома й беззаперечна істина: до людей потрібно ставитися так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. Якщо ти в медицині, то ти або медик до останньої краплі сили, або взагалі тобі тут робити нічого.
Так я і “прижилася” в оперблоці, він для мене став рідним, дівчата всі – рідні, операційна – моя стихія!.. Тим більше, з такими професіоналами, як наші лікарі, працювати – одне задоволення. Згодом перевели на посаду старшої медсестри гінекологічного відділення. Тут інша специфіка роботи, і я вдячна колективу цього відділення за підтримку в освоєнні мною нових навичок і за те, що прийняли мене у свій колектив.
Із липня 2022 року працюю головною медичною сестрою Ніжинського пологового будинку.
–Ви стільки разів бачили це диво – народження дитинки, коли допомогали при кесерево. Які емоції переживаєте у такі хвилини?
-Коли дістають дитинку, я не дихаю. Та і не лише я – усі затамовують подих. Ця напруга перших дві хвилини, коли дістають дитя, присутня у всіх.
Дуже люблю цю операцію – кесерів розтин. На світ на твоїх очах приходить нове життя. Що може бути прекрасніше? Але ж, так, хвилюються всі. Народилася малеча, закричала – все, у всіх щасливі очі, такі ж посмішки під масками, всі активно працюють, як ті бджілки – в операційній панує щастя…
“Дала обіцянку викладачу, і не стримала її”
-Операційна – це моя стихія. Але не все було так просто. Коли я в училищі складала іспит з хірургії, то перед всією групою пообіцяла викладачу (бо в мене було 4 з цього предмету), що не повяжу свій професійний шлях з хірургією.
Але коли ми, через 5 років, зустрілися з однокурсниками, і мене запитали, то де ж я працюю, я відповіла: “Як це де? В оперблоці!”.
Бо, як виявилося, операційна – це моє. Я присвятила роботі в операційній пологового будинку 17 років, і жодного разу не пошкодувала. Це колосальний досвід в поєднанні з вибухами адреналіну.
“Медик – це спосіб життя. Я ніколи не відмовляю людям у допомозі”
-Чи абстрагуєтесь Ви від своєї роботи вдома?
-Скоріше ні. Медицина – це величезна віддача, відповідальність, навіть в деякій мірі емоційне вигорання, бо ти віддаєш і енергію свою, і доброту, і несеш відповідальність за кожного пацієнта. Живеш роботою. Відпрацювавши добу та відпочивши вдома, все ж таки згадуєш ту прооперовану жіночку з кровотечею, чи дитинку новонароджену, телефонуєш на роботу і питаєш: “Ну що там, все в порядку?”.
–Якщо Вам телефонують за порадами у неробочий час, чи відповідаєте?
-Та завжди. Телефонують як знайомі, так і ні. І ввечері, і вночі. Трапляється, телефон не стихає. Чим можу, я завжди допоможу, розраджу, проконсультую… Допомоги цуратися не можна.
За пацієнток своїх переживаю завжди. Коли зустрічаю у місті, і вони з вдячністю вітаються – це багато значить. Коли бачу мам, яких кесерили, з малечою, яка вже бігає, то ловлю себе на думці, що недарма проживаю життя…
-Медична сестра – це?..
-Це доброта, відповідальність, вмінння спрацьовувати на 100%, реагувати миттєво! Оцінювати ситуацію треба максимально швидко, адекватно і правильно, бо до того, поки прийде черговий лікар, перші дії до лікування робить саме медсестра.
Користуючись нагодою, хочу привітати всіх чарівних, милих, працьовитих колег з професійним святом! Миру нам усім в нашій квітучій країні, сімейного затишку, усміхнених, вдячних пацієнтів! Любіть свою роботу, вона того варта!
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
