Я пам’ятаю його ще молодим, сповненим юнацького ентузіазму випускником ніжинського університету, який прийшов навчати нас, п’ятикласників сільської школи на Козелеччині, хімії та біології та заодно став нашим класним керівником. Потім він разом з викладачами тоді ще Ніжинського педагогічного інституту став ініціаторами створення в м. Ніжин ліцею, якому він віддав багато років натхненної праці. А зараз він навчає та виховує дітей у Ніжинському Будинку дітей та юнацтва, керуючи гуртком «Інтелектуальний клуб «Ерудит». Однак, як виявилось, одним вихованням дітей діяльність цієї людини не обмежується. Тож знайомтесь (хоча, на мою думку, цю людину знає більша частина містян) Сурков Василь Миколайович, педагог-організатор та, як виявилося, волонтер.
- Василь Миколайович, яким для вас був початок вторгнення?
- Десь опівдні я вввімкнув телевізор, щоб послухати новини, і почув слова, які і досі вважаю своїм дороговказом «Кожен з нас має робити все, що може, задля перемоги». Я задумався, а що ж можу зробити саме я. Перше, що спало на думку: потрібно якось допомогти дітям боротись зі стресом, панічними атаками, відволікти їх. Бо в перші дні було дійсно дуже страшно. Освітні установи, звичайно, вже не працювали, то я створив в телеграмі групу де проводив інтелектуальні турніри для дітей, деякі батьки теж долучались. Часто такі турніри проходили під час тривог, учасники в цей час перебували в укриттях чи підвалах.
- Я знаю, що психологічною допомогою ваш внесок в перемогу не обмежився.
- Так, коли почалось повномасштабне вторгнення мені почали телефонувати мої колишні учні та вихованці, які зараз перебувають за кордоном, питаючи, чим вони можуть допомогти. Я налагодив зв’язок з волонтерами, які розказували мені про потреби військових: тепловізор, радіостанції та інше. Загалом мої учні допомогли донатами волонтерам більш ніж на 100 тисяч.
- З якими волонтерськими організаціями ви співпрацювали?
- З волонтерською групою «Кухарська зграя вовченят», координатор Наталія Забіла. Це організація, яка готує для ЗСУ різні сухі набори (супи, борщі), щоб наші хлопці могли швидко поїсти гарячі страви. До речі «вовченята» на постійній основі приймають продукти від населення для виготовлення своєї продукції. Потім ще працював і зараз продовжую співпрацювати з Благодійним фондом «Стронг», з Світланою Гомоляко, які з перших днів допомагають збройним силам. Допомагав їм у закритті зборів, а потім почав через них відправляти на фронт тушонку, яку виготовляв.
- От наша розмова і дійшла до вашої знаменитої тушонки, яку, я знаю, хлопці дуже хвалять. Я і сама дізналась про вашу волонтерську діяльність, побачивши у сомережах ваш звіт про чергову партію тушонки для військових. Наскільки я змогла порахувати, ви виготовили близько 1000 банок. Як виникла ця ідея?
- Не тисячу, а 812 банок, якщо бути точним. А ідея виникла ось за цим столом, де ми з тобою зараз сидим. До мене приїхали в гості мої колишні вихованці (взагалі я підтримую зв’язок з багатьма з тих, кого свого часу навчав та виховував) і за вечерею ми почали думати, що ще можна зробити. Ну що я ще вмію, – кажу, – готувати тушонку. Якщо ти знаєш, до війни я з дітьми часто ходив у походи з дітьми. Обійшли Карпати і навіть побували в Румунії. І завжди я готував тушонку, тож діти добре знають її смак. До речі про походи та мандрівки. Почитавши останні новини, я був дещо ображений на керівництво нашого міста.
- Чому?
- Ти, мабуть, в курсі, що недавно діти з Ніжина поїхали до Латвії: спортсмени, діти військових та волонтерів. А як же діти-волонтери. Мене дуже образило, чому ніяк не відзначили у нас хлопця-винахідника, що розробив систему, яка допоможе перехоплювати та знищувати «Шахедів», інших дітей, які нарівні з дорослими волонтерять. Я спитав на сторінці міської ради, чи є така програма, щоб якось відзначати таких дітей. Сказали, що нема. А жаль, потрібно щоб була.
- Що ж повернемось до вашої тушонки.
- Ок. Мої вихованці, що приїхали в гості, сказали – роби, ми будемо допомагати. Я ще написав своїм ученицям за кордоном. Вони підтримали цю ідею. І процес пішов. Я домовився зі знайомими м’ясниками (до речі теж батьками «моїх» дітей), які поставляють мені м’ясо по собівартості. Беру в основному лопатку. Вставав о 6 годині ранку, щоб підготувати м’ясо, зачистити, порізати. Потім на роботу, а ввечері вже основний процес приготування.
- Вам допомагав хтось із дітей, з яким ви займаєтесь зараз?
- Так, приходив хлопчик Кирил, він з категорійних. До війни в мене була ціла команда з таких.
- А чим займаєтесь зараз?
- Влітку тушонка не той продукт, який може довго зберігатись без холодильника, а на війні знаєш, які умови. Тож у травні я приготував останню партію і відклав цю справу до осені. Але ж щось робити треба. Я подумав, що ще я вмію робити? І знову-таки з походного минулого виникла ідея виготовляти м’ясні снеки. З придбанням сушарки також допомогли мої колишні учні. Готую снеки з яловичини та свинини за африканськими рецептами, там знають толк у зберіганні продуктів під час спеки.
- Яке у вас найзаповітніше бажання після Перемоги?
- Хочу знову возити дітей по всьому світу, адже ми багато де встигли побувати, в Швеції, Румунії. Хочу відновити телевізійні турніри «Віват, інтелект!», хочу знову зібрати команду категорійних дітей та показати їм, що власним розумом та наполегливою працею багато можна досягти в цьому житті. Але перш за все хочу насйкорішої перемоги та миру.
- Спілкувалася Наталія Рульова
- Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
