Його голос неперевершений, з особливим тембром, криштально чистий, неповторний та магічний. Його голос не можна сплутати ні з чиїм іншим, одного разу почувши його, ви впізнаєте його з поміж усіх голосів. Він не залишить нікого байдужим, з ним переживаєш кожне слово, чи то веселої пісні чи то сумної. Його виступи надихають, заворожують, кожне виконання торкає душу, наповнює її щасливими емоціями. Він – молодий, завзятий, харизматичний, водночас скромний і толерантний, наділений надзвичайним даром, даром чудового голосу, який звучить зі сцени, несучи , популяризуючи, даруючи людям українську пісню.
Сьогодні хочу познайомити вас з талановитим ніжинцем Сергієм Юскевичем.
Сергій народився в Ніжині в творчій сім’ї, де співали і прививали з дитинства йому любов до української пісні. Ще в початкових класах музичний керівник Катерина Віталіївна Ровенчин помітила талановитого учня, відчула його потенціал і запропонувала виконати пісню про козаків. Із тієї пісні і почалась творча, співоча його нива.
У 2003 році Сергій взяв участь у пісенному конкурсі в Ніжинському Будинку культури з надзвичайно важкою і серйозною піснею Тараса Петриненка «Україно», де посів третє місце, а головне його виконання було професійним, його помітили, він познайомився з творчими людьми Ніжина і почав отримувати запрошення на участь у різнопланових заходах, та концертах. А також у міських, районних, обласних та всеукраїнських конкурсах.
Сергій ніколи не відмовляється від пропозицій виступити, завжди йде на зустріч, і знаходить час. Бере участь у благодійних заходах та концертах.
Мало хто знає, та і я дізналась зовсім випадково, що саме Сергій Юскевич, своїм особливим тембром виконує «Плине кача…» у церкві Всіх Святих, проводжаючи в останню дорогу загиблих військових, Героїв-захисників. Дізнавшись про це, не змогла не зустрітися з ним особисто.
–Сергію, як так вийшло, що саме ти виконуєш цю пісню в церковному хорі?
Ти там працюєш?
– Ні, я не працюю в церковному хорі, я там співаю на добровольчих засадах по запрошенню регента Сергія Олександровича Голуба. Ще в 2014 році я виконував пісню «Плине кача» з хором «Сяйво» Ніжинської музичної школи керівником, якої був Сергій Олександрович, і коли почалась війна, він попросив мене виконувати цю пісню в церкві під час відспівування загиблих Героїв.
– Сергію, це надзвичайно емоційно важка робота, не кожен зможе її виконувати. Скажи, є для тебе особисто якась відмінність між першим виконанням і наступними? Як відчуваєш себе під час виконання?
– Мені емоційно важко, дуже важко, адже переживаю все кожного разу однаково, і полегшення не буде ніколи. Це не можна передати словами, співаючи цю пісню, переживаєш знову і знову, бо ця пісня не дарує радість, вона наповнює все навкруги жалем, болем і слізьми… І неважливо, де ти її виконуєш, чи то в церкві, чи то на кладовищі, біля пам’ятнику, або зі сцени… Переживаєш її знову і знову…
– Ти не тільки гарно співаєш, ти ще креативний ведучий масових заходів. Скажи, як розпочалась твоя творчість саме в ролі ведучого?
– Моя творчість, як ведучого почалась з Районного Будинку культури Ніжинського РДА , де я почав працювати у 2014 році і директор Будинку культури Світлана Мунтянова навчила мене бути ведучим, вести концерти і вже потім я був і є ведучим завжди.
–Війна внесла свої корективи в життя всіх українців, як вона вплинула на твоє життя?
– Я завжди мріяв про велику сцену, про сольні концерти і тому в грудні 2021 року поїхав до Києва працювати у Центрі культури і мистецтва СБУ України на посаді художнього керівника. Мене взяли на випробувальний термін, який закінчувався в лютому місяці 2022 року і з 1 березня, я вже повинен був працювати на посаді офіційно, але….не судилось, війна перекреслила всі плани. Заклад ліквідували і я повернувся до Ніжина. Вступив до Ніжинського державного університету на музичний факультет здобувати другу вищу освіту, вже за музичним фахом. І хотів працювати в своєму місті, але в Ніжині мені місця не знайшлось. Мене взяли у Талалаївський Будинок культури Талалаївської сільської ради художнім керівником народного ансамблю «Калинонька з перцем». Незважаючи на війну директору закладу Світлані Юріївні Мунтяновій, завдяки підтримці сільського голови Людмили Михайлівни Андрусенко, було збережено майже на 80 % штату працівників, після того, як заклад перейшов у громаду. То ж я займаюсь улюбленою справою і впевнено йду до своєї мрії.
– Сергію, а про що ти мрієш найбільше? Що буде для тебе стовідсотковим результатом досягнення мети?
– Я мрію, щоб закінчилась війна і мрію про свій сольний концерт! Мій великий, сольний концерт з повним залом глядачів!
– Від щирого серця бажаю тобі здійснення всіх твоїх мрій та бажань, творчих добутків, злетів. Ти талановитий, на полеглий хлопець з щирим, добрим серцем. Щасти тобі в усьому, і чекаю запрошення на концерт.
Спілкувалася Марина ІГНАТЕНКО
