Останні дискусії показали, що декого з найприскіпливіших наших підписників дуже бентежить питання: чи вважав навколосвітній мандрівник-дослідник Юрій Лисянський себе українцем? Що ж, давайте спробуємо розібратися, щоб поставити крапку в цьому питанні. Але, шановне панство, наберіться терпіння та вислухайте аргументи. Бо в нас не тік-ток і не “міністерство простих рішень”, а музей – науково-дослідницька установа! Отже, доведеться включити мізки.
По-перше, давайте з’ясуємо, що значить “вважати себе українцем” в історичній ретроспективі.
Розберемося з термінологією. Сучасна історична наука розглядає два аспекти терміну “українці”: 1) українці як етнос – давнє автохтонне (корінне) населення обширного регіону Східної Європи; 2) українці – політична (державницька) нація з усвідомленням етнокультурної єдності на основі державних атрибутів – спільної (української) мови, території та суспільно-політичної організації.
Як автохтонний етнос, носій самобутньої культури, українці існують з давніх давен. Як нація політична (або “свідома”) українці почали формуватися (увага!) з середини ХІХ століття, особливо бурхливо – на початку ХХ ст. Після “відкату” “радянської” доби та сталінського тоталітаризму, цей процес знову активізувався у 1980-90-х роках, призвів до проголошення Державної Незалежності й триває дотепер, під час війни за Незалежність проти московських загарбників.
Мабуть, ошелешу вас, якщо скажу, що ані Богдан Хмельницький, ані Іван Мазепа та їхні сучасники себе українцями не вважали. Овва, ви здивовані? А вважали вони себе нащадками шляхти руської (або “козако-руської”, як тоді писали). Про це свідчать численні документи того часу, та й таке важливе джерело, наприклад, як “Літопис Самійла Величка”. А Українську Державу офіційно тоді називали не “Україною”, а “Військом Запорізьким”. Титул гетьмана тоді так і писався: “гетьман Війська Запорізького обох сторін Дніпра”. У середині та другій половині 18-го століття синонімом “України” стала “Мала Росія” або “Малоросія”, рідше – “Гетьманщина” (як територія, на яку поширюється юрисдикція гетьмана).
За часів останнього уряду гетьмана Кирила Розумовського набуває поширення вираз “малоросійська нація”, що було прямим синонімом до “нації української”. Ні в якому разі не плутайте із зневажливою назвою “малорос”, яку по відношенню до українців вживали пізніше росіяни, або, тим більше, сучасну не менш зневажливу назву, яку ми використовуємо до несвідомих українців або колаборантів! У той час “малоросійська нація” – це “українська нація”, а “Малоросія” – “Україна//Гетьманщина”!
Йдемо далі. Що писав про своє походження сам Лисянський? З тих автентичних джерел, що ми маємо під рукою, наведу його передмову до лондонського видання книги “A Voyage round the World” (London, 1814), яка відкривається авторською передмовою, у якій він подає свою автобіографію. Там чорним по білому Юрій Федорович пише: “… was born in the town of Negin, in Little Russia, on the 2d of April, 1773, of noble parents”. Для непосвячених перекладаю: “народився в місті Ніжині в Малій Росії, 2-го квітня 1773-го року, від шляхетних батьків”. Думаю, тут питань немає – все ясно, наче Божий день!
Йдемо далі. Протягом життя Лисянському весь час доводилося надавати довідки державним чиновникам про, як тоді писали в рос. імперії, “благородну породу”. Відомо, що він робив подібні архівні довідки як мінімум у 1783, 1785, 1798, 1817 та 1836 роках. Так ось, 1783 року родині Лисянських з полкової Ніжинської канцелярії видали довідку (цей документ зберігся в архівах та його оцифрована копія є в нашому музеї!), яку згодом затвердила Чернігівська шляхетна комісія. Так ось, у ній буквально написано наступне: прадід Юрія Лисянського, Семен Лисянський, “будучи сначала значковым товарищем, а потом и полковым есаулом, в 1712 году на службе воинской в походе кончил и жизнь свою, чему всему имелись и документы; предок их Стефан Лисянский был природной польской шляхтич, произшедший из фамилии благородной и точно того колена, из которого и арцибискуп Смоленской и Северской Гераклиуш Лисянский, о коем доказательством напечатано в польских гербариушах…”. Документ визначав, що Лисянські споконвіку “служили військово у різних походах та вели життя благородне”.
Тут, безумовно, потрібні пояснення історика. “Природний польський шляхтич” Стефан Лисянський (друга половина 17 століття) належав до правобережної української козацької старшини. На той час Україна була поділена на дві частини – підмосковську та польську, отже Правобережжя Дніпра вважалося “Польщею”. За часів “Руїни” він брав участь у військових діях козаків проти татарських військ і потрапив у кримський полон. Через деякий час він втік з Криму, перейшов на Лівобережжя та оселився на фольварку в містечку Чорнухи Лубенського полку, звідки й поширився рід Лисянських в межах Гетьманщини. Згадуваний в документі арцибіскуп Геракліуш Лисянський (1702-1771) – це реальний історичний персонаж, доктор богослів’я, уніатський титулярний архієпископ Полоцький та Сіверський “Руської” (Української) греко-католицької (унійної) церкви. Він був шляхетним українцем, уродженцем Кам’янець-Подільського округу, та захищав інтереси греко-католиків (уніатів) в Україні та Білорусі часів поділів Польщі кінця 18-го століття.
Отже, враховуючи той факт, що російські чиновники вимагали від Юрія Лисянського знову й знову подавати архівні довідки “про породу”, він, безумовно, свій родовід знав на пам’ять!
Якщо до цього додати факти біографії Лисянського щодо вживання у своїх рукописах українських слів (“прикраса”, “парасоля”, “мореходець”, “бандурщик” тощо), щодо забуття ним упродовж 7-річної британської служби російської мови (!), зауваження цензури, що його книга “написана мовою старої баби, у якій неможливо розібратися за правилами російського нарєчія” та його зневажливі висловлювання щодо росіян у третій особі (“с русскими нужно обращаться как со скотиной…”), тепер запитую вас: ким вважав себе Лисянський за походженням – росіянином чи українцем? Відповідь, я вважаю, лежить на поверхні: Юрій Лисянський росіянином себе не вважав! Він вважав себе нащадком шляхетного козацького роду з України//Малої Росії//Гетьманщини. Як на кінець 18-го – початок 19-го століть це вже немало!
Не згодні? Доведіть протилежне!
Автор: Олександр Морозов, Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Юрій Лисянський це один із багатьох українців, що відзначилися на службі в Російській імперії. Таким був ще один ніжинець Георгій Кониський (1717-1795), архієпископ білоруський. Він виступав проти унії і за навернення уніатів на православ’я. Отже, Георгій Кониський був непримиренним противником згаданого Геракліуша Лисянського і ймовірне суперництво між ними варто б дослідити. Білоруські історики розцінюють ліквідацію греко-католицької церкви як фактор русифікації білорусів. А це було не на користь і українців. Тому оцінювати діячів українського походження варто сьогодні з позицій україноцентризму.