43-річна Алла Шубська з Бобровиці працює на «швидкій» уже 15 років. За цей час, каже, було всякого, але напад без жодної на те причини — вперше. Раніше лікарка Алла Шубська (справа) працювала на викликах у парі з фельдшеркою Тетяною Нестер. І добре, що саме на цьому горезвісному виклику з нею був фельдшер-чоловік.
— Були скандали, сокира за спиною… — згадує лікарка. — Недавно мені заламала руку психічнохвора жінка. До речі, тоді зі мною був той самий водій, що і в цій НП, — Володимир Зазимко. Ми ту жінку завезли у приймальне відділення, і він був поряд зі мною, коли вона накинулась. Але там ми швидко впорались, бо очікували її нападу, адже агресія від неї проявлялась не вперше. А тут ніщо не віщувало лихого…
21 січня бригада №55 Бобровицької підстанції Ніжинської станції екстреної медичної допомоги заступила на чергування. Із лікаркою і водієм був іще фельдшер Михайло Зазимко (син Володимира Олександровича).
— 0 9.00 ми зареєструвались, і надійшов виклик — непритомність у жінки. Ми швидко зібрались і виїхали за вказаною адресою. Там будинки ідентичні, тож ми зателефонували за номером, із якого надійшов виклик, — уточнити, який саме з них. Відповів син жінки, яка втратила свідомість. По голосу здався привітним. Потім передав трубку, я так зрозуміла, сусідці, мовляв, вона вам краще пояснить.
0 9.06 ми відзвітували по планшету, що під’їхали до будинку. А о 9.10 уже викликали поліцію — настільки все сталося блискавично…
Чоловік зустрів нас на сходах між першим і їхнім другим поверхом, розказав, що в мами судоми. Ми зайшли в коридорчик. Жінка лежала на правому боці головою в кухонних дверях впритул до лутки, а тулубом — у кухню. Щоб швидко її оглянути, я думала її переступити. Але син закричав: «Тільки не переступайте!» Я обійшла і стала обличчям до її обличчя. Фельдшер зайшов слідом. Я нахилилась до неї, запитала «Ви мене чуєте?» й одночасно з цим стала знімати з неї ковдру (вона була так укрита, що тільки маківка виднілась). Жінка лівою рукою схопила ковдру, потягла її до себе, розплющила очі й подивилася на мене. Я взяла її руку — поміряти пульс. Вона трішки припіднялась, і я запитала: «Ви хочете сісти?» Як зненацька мені… прилетіло кулаком в обличчя. Син, стоячи за спиною матері, без попередження вдарив мене раз, а коли піднялася — вдруге з криками «Нащо ставити запитання, якщо треба їй надавати допомогу?!» Потім він волав іще щось, але мені вже було не до того…
Фельдшер прикрив, мене собою і почав кричати: «Женю, що ти робиш?!» Як потім виявилося, вони були знайомі. Той одразу притих. Спробував іще до мене дотягтися, та Михайло не дав.
Я не зразу зрозуміла, чому в мене все у крові. Підійшла до мийки. Нападник гидливо сказав: «Хай візьме рушника, бо заляпає мені тут усе…»
Фельдшер подав мені якогось рушника. Я йому сказала: «Володимировичу, викликай поліцію». Той чоловік намагався вибити в Михайла з рук телефон. Проте фельдшерові таки вдалося додзвонитися в поліцію, а з нападником домовитися, щоб я пішла вниз до водія. Приїхали правоохоронці, піднялися в квартиру і з фельдшером спустили на ношах жінку. Ми поклали її в автомобіль і повезли в лікарню.
Поки Михайло передавав її в приймальне, я пішла до окуліста. Нападник попав мені у праве око, стався крововилив. Окуліст констатувала: «Контузія ока і дуже глибока травма, ми тут не зашиємо. Треба, щоб це зробив хірург-офтальмолог на спеціальному обладнанні». І я поїхала в Чернігівську обласну лікарню.
Там обстеження виявили в Алли Леонідівни забійну рану нижньої параорбітальної ділянки правого ока з проникненням в орбіту, забій правого очного яблука, субкон’юнктивальний крововилив та закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, цефалгічний вестибуло-атактичний синдром (сильний головний біль, запаморочення).
— Ще в Бобровиці після окуліста поліцейські мене опитали, взяли мою заяву, а після мого повернення з Чернігова долучили до неї висновки від окуліста й нейрохірурга Обласної лікарні. Дізнавач сказала, що їх передадуть судовому експерту для оцінки ступеня завданих мені ушкоджень.
Речниця Нацполіції області Наталія Слабеняк про цей випадок сказала:
— За цим фактом поліція відкрила кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (умисне легке тілесне ушкодження). Триває досудове розслідування.
— Тим часом нападник спокійно ходить Бобровицею. Я хочу для нього покарання за напад на мене. Я не ображала його, а приїхала надати допомогу його матері — й постраждала за це. Скільки ще він коїтиме таке безкарно?! Адже, як мені сказали, це в нього вже не перше побиття.
За кілька днів після розмови з Аллою Шубською до мене зателефонувала ще одна мешканка Бобровиці й розповіла про переслідування з боку Євгенія Лозана (так звуть цього молодика, який викликав матері «швидку»). Її імені моя друга співрозмовниця попросила не називати, адже боїться його.
— Ця людина становить загрозу для оточуючих. Він роками писав мені усяку гидоту в соцмережах, а якось і вживу причепився, вихопив і зіпсував одну мою річ. Якби я не заскочила в найближчий магазин, не знаю, що було б… Тоді я написала на нього заяву в поліцію. З ним побесідували, однак він сказав, що… то я його спровокувала. На вигляд — інтелігентний, але знаю, що тероризує не лише мене, а й інших. А напад на лікарку — це взагалі жах!..
Зараз Алла Леонідівна на лікарняному.
— Шви вже зняли. Слава Богу, із зором усе добре, лікарі сказали, що загрози немає. Нині лікуємо струс головного мозку і страх… Мені страшно повертатися на роботу! Я взагалі не уявляю, як тепер заходити в чиюсь хату… Ще й самій… А таке часто буває: хоч у мене й лікарська бригада, проте коли не вистачає фельдшерів, то їду, тільки я. Торік три місяці більш ніж половину змін відпрацювала сама. І думаю: якби цього разу я була без Михайла, навіть не знаю, чим би все закінчилося…
Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова
