Знаєте, є люди, від яких ніби світить сонечко. Старенька, майже 94-річна Ольга Осипенко з села Хомине, що біля Вертіївки, саме така. Худеньке зморшкувате обличчя, а очі аж сміються. Блакитні, добрі, – так би й обійняла всіх, до серця пригорнула!
Вийшла на ганок, босоніж (бо ж тепло вже). Маленька, чепурна – в чистій хустині, акуратна і говірка. Дітей побачила ще здалеку. Дарма, що незнайомі, почала гукати до них: “Ходіть до мене, діточки”. Підійшли, познайомилися. Одна біда – недочуває трохи.
Ольга Филимонівна Осипенко – найстаріша корінна жителька села Хомине. Народилася 21 липня 1930 року. Всього ж у селі нині зареєстровано 10 людей. Та проживає і того менше, жменька… Майже всі пішли засвіти.
Село, яке вмирає. А з ним йде в забуття і вся його історія, з радостями і тривогами… Бабуся згадує, хто і коли жив у якій хаті. “Така компанія у нас була, і хлопців, і дівчат, що страшне! А сейчас уже нема нікого. Одна хата пуста зосталася. Та й багато людей померло”.
Ольга Филимонівна все життя пропрацювала дояркою. Виростила трьох дітей – сина Валентина і двох доньок Наталію і Антоніну, дочекалася онуків. Чоловік Михайло помер давно, ще у 1996 році. Лінитися не звикла, до роботи завжди була беручка й моторна – так говорять про бабусю рідні.
“Ой, діточки, я й зараз би робила, – махає рукою Ольга, – та сили вже нема. Ото вчора стала, трохи квіти прополола, бачите, оно зеленіють. Весна ж, гарно як, подивіться! Цвіте все, абрикоса квітами пахне, смородина розпустилася, шовковиця та яблуня починає розвиваться. Жити хочеться, хоч я й стара”.
Оце її “жити хочеться” – в усьому: у світлому погляді, у щебетанні солов’я десь там біля гаю, у цвітінні старого дерева біля хати, у гудінні бджіл біля вуликів, що теж повилазили на квітневе тепло. Живіть, бабусю, ще довго живіть! Цьому світові потрібні такі люди, як ви! Поговориш з вами – і наче води з чистої криниці нап’єшся, так добре стає…
Валентина ПИЛЬНИК
Фото автора
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
