Соцмережі рясніють проханнями родичів загиблих військових підписати петицію щодо присвоєння звання Героя України їхньому чоловікові, братові, своякові. Офіс президента повідомив, що станом на середину лютого 2024 року на сайті електронних петицій таких запитів було аж 6313. Необхідні 25 тисяч голосів отримали 1620 — більше, ніж загальна кількість нагороджених цим званням за всю історію незалежної України.
З цього числа закінчено розгляд 142 звернення — звання Героя України за результатами розгляду присвоїли 16 військовим. Тобто переважна більшість петицій або не доходять до розгляду взагалі, або ж не стають успішними за його підсумками. Чим викликана така кількість запитів? Чому їх не задовольняють? Що взагалі потрібно, щоб військового вшанували цим званням?
Саме звання «Герой України» з врученням ордену «Золота Зірка» чи ордену Держави запровадили 23 серпня 1998 року указом тодішнього президента Леоніда Кучми. До того найвищою нагородою вважалася Почесна відзнака президента, заснована у 1992-му Леонідом Кравчуком. Нова ж нагорода тоді була подібною на радянські «Героя СРСР» і «Героя соціалістичної праці».
«Ще за радянською звичкою, найвища нагорода держави передбачає значні соціальні пільги для Героя і його родичів. Тож у свідомості людей на перше місце часто виходить матеріальний аспект вшанування, а не героїзм як такий», — припускає воєнний історик, голова ГО «Центр мілітарної історії» Василь Павлов. Він зазначає, що запроваджуючи нове звання, умов для нагородження ним чинних військових не заклали.
“У 1998 році ніхто і передбачити не міг, що колись доведеться нагороджувати за воєнні подвиги. Тому й не було розроблено чітких критеріїв, що саме вважати таким подвигом. Особиста мужність? Але ми маємо орден «За мужність». Великий ризик для життя? Але про такий ризик ідеться у Статутах усіх бойових нагород”. – Василь Павлов, воєнний історик.
Оскільки звання Героя України дедалі частіше викликає критичні запитання, hromadske звернулося до військових, істориків і депутатів, аби розібратися, чим є ця нагорода, хто на неї заслуговує та чи не є вона пережитком комуністичного режиму.
Сотні тисяч героїв
«Усі, хто йдуть сьогодні на самопожертву і воюють, захищаючи нашу землю, — з християнського погляду є героями, бо вони піднялися на найвищий рівень любові до ближнього», — вважає філософ Мирослав Маринович, дисидент і політв’язень часів СРСР, один із засновників Української Гельсінської групи.
Справді, слова «наші герої» вже стали звичними щодо військових на передовій. Участь у бойових діях — це завжди ризик і жертовність, яку мають пам’ятати та цінувати люди в тилу. Втім, вищі державні нагороди не можуть отримати всі вони — це вже сотні тисяч чоловіків і жінок, а їхня кількість зростатиме й надалі. Тому глава держави, підписуючи указ про присвоєння бійцю звання Героя, мусить враховувати не нашу колективну повагу до всіх фронтовиків, а відповідність положенням конкретного статуту. А в ньому зазначено: «Звання Герой України присвоюють громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначних трудових досягнень». Водночас поняття «визначний» ніяк не розшифровується.
«Мабуть, було помилкою передбачити одну вищу державну нагороду для вшанування і за трудові досягнення, і за бойові заслуги», — зауважує народний депутат і колишній голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Його непокоїть, що таке формулювання розмиває розуміння, кого слід відзначати званням Героя, та урівнює геть різні категорії лавреатів.
Він вказує і на ще одну проблему: найвищу нагороду отримували проросійські політики та корупціонери, сусідство з якими у переліку кавалерів знецінює сам орден.
«Станом на 2014 рік, коли почалася війна, взагалі не йшлося про військових — тоді так преміювали за політичну лояльність до влади: звання Героя України отримали такі люди, як Юрій Бойко, Валентин Ландик, Володимир Литвин і багато інших, на чиєму рахунку немає жодного героїчного вчинку».
Якщо для військових немає чітких критеріїв, підемо від зворотного — подивімося, за що отримали «Золоту зірку» наші бійці та зрозуміємо, що ж експертна рада Комісії державних нагород та геральдики при главі держави вважає визначним геройським вчинком. Саме вона готує для президента висновки стосовно кожного кандидата на отримання найвищої нагороди.
Для початку зазирнемо в укази стосовно нагородження військових званням Героя України. Формулювання там максимально розмиті: «за особисту мужність і самовідданість», «за сумлінну і бездоганну службу українському народові» тощо. Усі вони не відповідають на запитання про конкретні героїчні вчинки, за які людина отримує відповідний орден.
Воєнний історик Василь Павлов пояснює: президентський указ і не повинен містити опис подвигу бійця. Для цього існує нагородний лист — документ, у якому якраз і описується подвиг. Нагородний лист додають до клопотання про нагородження військовослужбовця — зокрема, від Міністерства оборони. Однак у вільному доступі їх немає.
Якщо ж подвиг має бути беззаперечним і непересічним, то в чому ж конкретно він полягає? На сайті Центру досліджень воєнної історії ЗСУ можна знайти викладену в довільній формі інформацію про Героїв України. Зазвичай це факти з біографії чи бойовий шлях бійців. А от опис самого подвигу переважно подається доволі скупо та без пояснень, чому ті чи інші дії кваліфікують як «визначний подвиг». Тоді як, наприклад, у Великій Британії у вільному доступі можна знайти стандартизований опис сутності подвигу кожного героя, відзначеного найвищою державною нагородою країни — Хрестом Вікторії.
Такий підхід варто було б перейняти й Україні, переконаний Василь Павлов: «Кожне присвоєння звання Героя має супроводжуватися спеціальною інформаційною кампанією — треба роз’яснити людям, чому саме цього бійця нагороджено найвищою державною відзнакою». З цим погоджуються і військові, які закликають пам’ятати про загиблих не лише їхні звання та посади, а й самі їхні заслуги на полі бою.
Люди мають знати, за які подвиги нагороджують наших бійців — це впливатиме на наші наступні покоління, які мають вирости з чітким розумінням, хто такі Герої України.Сергій Філімонов, командир батальйону «Вовки Да Вінчі»
Повага чи радянський пережиток?
Державні нагороди в розвинених країнах — передусім про честь і пошану. Наприклад, кавалерів Медалі Пошани — найвищої військової відзнаки Сполучених Штатів — при зустрічі першими має вітати й генералітет, і навіть президент країни. Портрет нагородженого і бронзова табличка з його іменем отримують місце в Залі героїв у Пентагоні.
Нагороджені американські воїни мають право на почесне поховання на національному військовому цвинтарі в Арлінгтоні, а також 10-відсоткову надбавку до пенсії. Їхніх дітей зараховують до військових академій незалежно від наявності вакантних місць — звісно, за умови, що вони відповідають усім кандидатським вимогам.
Медаль Пошани — аналог української Зірки Героя, але лише для військових. Можна порівняти ці привілеї з українськими пільгами, які для Героїв України подібні до тих, що існували ще за СРСР. Там і відпочинок на державних курортах, і компенсація за бензин, і першочергове обслуговування в поліклініці. Історик Василь Павлов певен, що це не свідчення більшої турботи нашої держави, а радше посткомуністичний пережиток.
За радянською звичкою будь-яке вшанування видається нашим людям недостатнім, якщо воно не супроводжується отриманням матеріальних благ. Але не можна звання Героя вимірювати кількістю пільг.Василь Павлов, воєнний історик
Такий підхід, на думку голови «Центру мілітарної історії», не веде вбік від належного вшанування визначних українців, тож він пропонує переглянути саму концепцію нагороди, аби вона відповідала передусім засадам поваги й чуйного ставлення до пам’яті, а не лише забезпечувала матеріальну допомогу. «Пільги не мають поширюватися на родичів Героя, адже подвиг здійснила людина, а не її сім’я. Пільги — це патерналізм. Треба перейматися не пільгами, а повагою до подвигу», — закликає Василь Павлов.
А от філософ і правозахисник Мирослав Маринович розмірковує, що допомога від держави все ж важлива, але влада має виробити нові правила, які б створили рівні й прозорі умови.
Зараз у нашому суспільстві немає категорії громадян вищої, ніж військові. Вони і їхні родини мусять знати, на що можуть сподіватися від держави у разі потреби. Звання Героя України має давати беззаперечну гарантію підтримки держави.Мирослав Маринович, співзасновник Української Гельсінської групи
З цим погоджується і Володимир В’ятрович. Хоч і зауважує, що систему пільг варто змінити, самі пільги важливо залишити. Надто враховуючи, що в Україні сім’ї героїв можуть бути не забезпечені матеріально належним чином.
Соромно буде суспільству, коли Герой України житиме у якихось злиденних умовах, як жило багато представників попереднього покоління борців за незалежність нашої держави. Найвище звання однозначно має передбачати певний соціальний пакет: якщо ми нагороджуємо людину, то і в матеріальному аспекті у неї повинно все бути нормально.Володимир В’ятрович, народний депутат, історик
З протилежною позицією виступає комбат «Вовків Да Вінчі» Сергій Філімонов — він запевняє, що для Героїв гроші та пільги не можуть бути на першому плані. Тоді як вони виходять на перший план у вже згаданих тисячах петицій, які, мовляв, знецінюють це звання.
«Вважаю, що це безчесно. Я впевнений, що коли військовий отримує звання Героя, про пільги він думає в останню чергу. Головне, що зараз у наших бійців є можливість стати Героями нації — головне це, а не пільги. Якщо людина хоче стати Героєм України для того, щоб отримати пільги, то в мене велике питання, чи справді вона гідна звання Герой України?», — обурюється командир «Вовків Да Вінчі».
Пільгами та якимись доплатами за комуналку ми опускаємо звання до питання пенсійного посвідчення. Це все — другорядне, неважливе, адже Герой України — людина, на чий приклад повинні рівнятися. Ця нагорода — найвище визнання твого вчинку державою, яку ти захищаєш.Сергій Філімонов, командир батальйону «Вовки Да Вінчі»
Як бачимо, позиції наших експертів щодо пільг не збігаються. Що ж, це свідчить принаймні про потребу суспільної дискусії: і стосовно соціального пакета як обов’язкової складової державних відзнак, і щодо всього інституту нагород загалом. Необхідність реформи цієї системи в Україні визріла вже давно, а після повномасштабного вторгнення лише загострилася.
То що таке подвиг Героя?
«Розумію родичів загиблого: для них він — найбільша втрата в житті. Той, хто заслуговує найбільшої пошани. Тому мене не дивує така велика кількість відповідних електронних петицій. Проблема не в авторах цих петицій, а в нашій нагородній системі», — підкреслює Володимир В’ятрович.
За його словами, ще до 2022 року звання Героя України пропонували замінити іншою державною відзнакою, яка б не викликала хворобливих асоціацій з СРСР.
Наша найвища державна нагорода абсолютно успадкована від Радянського Союзу — аж до графічного виконання Золотої Зірки.Володимир В’ятрович, народний депутат, історик
Нова нагорода була б не заплямована і не знецінена «литвинами» та «бойками», мала б чіткіші критерії нагородження та статус. Політик нагадує, що саме зараз було б слушно повернутися до цієї ідеї: «Реформа нагородної системи під час війни дуже доречна, бо нині викристалізовується поняття справжнього бойового героїзму, зараз ми потребуємо потужного інструменту мотивації захисників».
Історик Василь Павлов додає, що ідея відмовитися від звання Героя має сенс не лише через радянськість, а й через хибне уявлення про саму героїчність, яким десятиліттями послуговувалися в Україні.
«Багато людей у нас небезпідставно вважають, що героїзм — це особиста мужність одного, яка водночас є розплатою за нефахові вчинки іншого. Наша найвища нагорода враховує принцип особистої мужності, тоді як в американській, приміром, ідеться про високий професіоналізм, фаховість такого вчинку», — каже Василь Павлов.
Щоправда, слід згадати, що в статуті Медалі Пошани йдеться і про «хоробрість і відвагу на полі бою», і про те, що «визначний подвиг» має перевищувати службовий обов’язок — тобто, одна з формальних ознак усе ж ґрунтується на неординарності ситуації, яку своїм вчинком приборкав нагороджений військовий. Як приклад такого вчинку можете розглянути історію подвигу Ніколаса Орешка — етнічного українця у лавах американської армії під час бою під німецьким Теттінґемом у Другій світовій війні.
Крім цього, на думку Василя Павлова, доцільно замість єдиного для всіх звання Героя України встановити найвищі державні нагороди для військових, господарників, спортсменів, діячів культури тощо. За всього бажання неможливо дотриматися справедливості, висуваючи одні вимоги для отримання звання Героя перед, наприклад, архітектором і льотчиком. Для цього не обов’язково створювати нові звання, оскільки в нагородній системі України існують й інші почесні ордени.
«Україна має чудові нагороди за внесок людини у розбудову держави — Орден Ярослава Мудрого, Орден княгині Ольги. Суто з політичних міркувань замість них у якийсь момент почали давати звання Героя, часто — напередодні чергових президентських виборів, деколи порушуючи статут. Важливо не просто чітко прописати статут кожної нагороди, а й домогтися того, щоб його ніхто ніколи не порушував», — наголошує історик.
Чи може нагородна система з чітким статутом забезпечити справедливість — питання відкрите. Лейтенант і командир батальйону Сергій Філімонов скаржиться, що розподіл нагород серед військових неодноразово викликав обурення: «Є люди, які заслужили нагороди, але їм їх не дають. А є навпаки: які не заслужили, але отримали. Це проблема, вона й мене дуже засмучує. Мені важко пояснити, чому виникає така несправедливість».
Нерідко бійці підозрюють, що головне не сам подвиг, а вміння «красиво» його описати для вищих командирів. Однак комбат «Вовків Да Вінчі» це спростовує: «Навіть якщо ти подаєш клопотання бюрократично правильно, часто воно все одно ні до чого не призводить».
Мирослав Маринович підходить до цього з філософською витримкою: «Треба розуміти, що всі є люди, у тім числі — і керівник держави. Чинник його особистих поглядів у питанні нагородження завжди залишиться. Припускаю, подібні проблеми можна було знайти і в інших демократичних країнах, це не унікальна ситуація. Проте чіткість критеріїв у відборі кандидатів для отримання нагород мінімалізує цю загрозу суб’єктивності».
Що ж робити з петиціями?
Повернімося до петицій. То чи варто в такій заплутаній ситуації продовжувати розглядати тисячі закликів до глави держави?
Так військовий Сергій Філімонов радить узагалі не розглядати такі електронні петиції на сайті президента.
– Ми воюємо не за нагороди. Коли йдемо вулицею з хлопцями, нам дякують люди, нас раді бачити. Нами пишаються наші однокласники, колишні колеги, батьки — і це найбільша нагорода, яка може бути.Сергій Філімонов, командир батальйону «Вовки Да Вінчі»
Політик Володимир В’ятрович зауважує, що все ж не всі подвиги потраплять у поле зору нагородних комісій, тому петиції дозволяють суспільству привернути увагу до таких випадків і відновити справедливість.
А от філософ Мирослав Маринович нагадує, що можливість створити петицію і зібрати під нею підписи — демократичний інструмент і спосіб волевиявлення, тож і працювати з ним потрібно належним чином.
Наразі на розгляді в Офісу президента є ще понад 1400 електронних петицій щодо присвоєння звання Героя. Триває збір підписів до понад 1200 петицій.
Джерело: hromadske
