Війна зухвало, не питаючись, входить в оселі земляків, забираючи найдорожче, знищує безповоротно все, що люди створювали, розбиваючи мрії і сподівання.
На жаль. Знову втрата: гірка і болюча. Молода людина, син, чоловік, батько чотирирічного синочка і ще ненародженої дитинки… Яка це біда!
Надійшло сповіщення про загибель Олексія Олексійовича Крапив’янського з Володькової Дівиці.
Молодший сержант Олексій Крапив’янський(09.09.1992 – 30.04.2024) народився та виріс у с. Володькова Дівиця. Закінчив місцеву школу, влаштувався на роботу. Жив, як усі. Доки у 2014 році росія не почала війну. Він став на захист одним з перших, підписавши контракт, бо таким був завжди: відкритим, рішучим, відповідальним.
Він був справжнім воїном, народжений виконувати чоловічу роботу. І Олексій її виконував. Саме у військовій справі він себе знайшов. Тому, повернувшись у 2019 році до цивільного життя, за кілька місяців знову повернувся до служби в ГУР.
Про бійців військової частини, де служив наш земляк, кажуть: «Їх обличчя не побачити, але вони бачать все!»
Їхня робота прихована від ворожого ока, але вони знають все про свого противника. Воїни-розвідники виконують чи не одну з найбільш ключових та найнебезпечніших справ, аби якнайшвидше наблизити нас до перемоги. Вони працюють просто в тилу ворога, щодня наражаючи себе на небезпеку та ризикуючи своїм власним життям.
На жаль, і такі титани гинуть…
Він часто виходив на зв’язок, особливіо ці останні місяці, коли дружина при надії. Він так і не побачить народження ще однієї дитини…
29 квітня пізно увечері дружина Інна востаннє з ним говорила. Олексій заспокоював, попередив, щоб не хвилювалася, бо 30 квітня він йде на завдання… Вого стало для нього останнім…
У загиблого військовослужбовця лишилася дружина Інна, синочок Богданчик, мама Світлана Іванівна, брат Василь, який також військовий, сестра Вікторія.
Розділяємо біль непоправної втрати з родиною, близькими, побратимами.
Олексій був справжнім Воїном, Героєм!
На жаль, втрачаємо кращих. Болить, бо Герої вмирають, залишаючи лише пам’ять і вдячність за жертовність, за те, що саме завдяки таким, як Олексій, пишеться нова історія України.
Кров’ю, болем і слізьми. Але він вірив, що Перемога буде, наближав її і на вівтар приніс найдорожче – власне молоде життя.
Вічна і світла пам’ять назавжди житиме поміж односельців та земляків.
Про дату і час зустрічі та поховання загиблого героя повідомимо додатково.
Пресслужба Носівської міської ради
