Церква на Ніжинщині, залишками якої вимостили дорогу

Яка тільки доля не спіткала культові споруди у радянський час. Склади, зерносховища, клуби, божевільні.. Десь були базари, кінопрокати, у кращому випадку – школи…Ця ж, Богоявленьска церква у с. Володькова Дівиця у 30-х рр. минулого століття також встигла побувати складом, а перед радянсько-німецькою війною більшовики заклали вибухівку, підірвали її, уламками ж храму вимостили дорогу, яка вела з Носівки до Ніжина.

Недовго користувалися нею більшовики, адже уже у 1941 р. по цій дорозі крокували фашисти. Від храму лишилася одна дзвіниця, яку у 1941-1943 рр. німецькі війська використовували як дзот та оглядовий пункт, адже заввишки вона була 25 м. І вже після ІІ світової війни не встояла й дзвіниця: її розібрали, а цеглу використали для будівництва будинку культури.

Перша ж письмова згадка про Богоявленську церкву у Володьковій Дівиці датується серединою ХVІІІ ст.

Тоді церква була дерев’яна. І відома вона була ще й тим, що крім інших відомих історичних постатей свого часу, тут двічі був Т.Г. Шевченко – перший раз, коли їхав до Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок на весілля (де був боярином, себто свідком), а другий раз, коли його тіло перевозили для поховання у Каневі. Тут, біля Богоявленської церкви відбулось прощання з Кобзарем та за упокій його душі відслужили панахиду.

У 1890 р. на місці дерев’яної була побудована саме та церква, кам’яна, цеглою з якої вимостили дорогу.

За формою символізувала ковчег, за образом Ноєва ковчега. Зведена у стилістиці історизму з деякими елементами бароко, п’ятибанна. Поруч була побудова саме та триярусна дзвіниця із п’ятьма дзвонами та двохметровим хрестом на бані, яка слугувала дзотом та «будматеріалом» для будинку культури. Церква була завширшки 20 м., завдовжки – 36, заввишки до 25 м. Товщина стін – півтора метри. Кожна з п’яти бань храму трималася наче на окремому корпусі, чотири бані зовнішні, п’ята середня, вища.