Від часу повномасштабного вторгнення російських військ на територію України Носівщина втратила понад два десятки своїх синів, військовослужбовців, наших мужніх земляків, палких патріотів та захисників української державності.
Прикро визнавати, але ще й сьогодні, більше, ніж через чотириста пекельних для кожного українця діб військового протистояння, ми ще не знаємо, коли у нас, нарешті, настане мир.
Ми молимося, волонтеримо, працюємо на своїх робочих місцях чи просто донатуємо зі своїх зароблених коштів – кожен, як може, так і намагається наближати перемогу. Але ж якби все залежало тільки він нас…
Тому ми в жодному разі не маємо права забувати, завдячуючи стійкості й мужності кого ми ось тут, на місцях, можемо радіти прильоту весняних птахів, дивитися на блакитне чисте небо, жити – наскільки це можливо – своїм звичним цивільним життям.
У різних регіонах по-різному вшановують пам’ять полеглих хлопців. У великих містах загиблих військових хоронять всіх поруч на цвинтарі, у містечках та селах встановлюють меморіальні дошки на школах та інших закладах, де вони навчалися, називають вулиці їхніми іменами тощо.
У нас зробити такий військовий меморіал на якомусь зі цвинтарів навряд чи вдалося б, адже родичі загиблих хотіли б, щоб вони були поруч з ріднею.
Тому в мене буде така пропозиція: зараз весна – пора розвою природи, давайте у Носівці посадимо парк пам’яті загиблих на цій війні наших земляків.
І щоб не просто посадити два десятки деревець – за кількістю полеглих у боях воїнів, а розпланувати його на тій території: прочистити доріжки, розбити клумби тощо. У нас же є при міськраді є відділ архітектури, нехай допоможе це зробити.
Головне, щоб за ним потім доглядати. Дивись, через кілька років зазеленіє молодий парк, у ньому залюбки будуть відпочивати діти, дорослі..Звісно, зробити це буде непросто – це ж не одноразова акція: «провели-відзвітувалися-забули». Але ж і ми живемо на цьому світі не одноденками. І мусимо передавати у спадок майбутнім поколінням щось хороше, вдячне. А що може бути вдячніше, ніж пам’ять. Так, на це потрібні гроші, час, та, найголовніше, бажання це робити. І ми маємо все це знайти – і в бюджеті, і в своєму серці…
Людмила ТРОЦЕНКО,ветеран праці, волонтерка.м.Носівка
Післямовою від редакції: ми абсолютно поділяємо думку Людмили Петрівни з приводу створення в місті іменного парку чи скверу й хочемо, щоб і ніші носівчани також до неї дослухалися.
Адже свого часу вона багато років поспіль безкорисно доглядала за безіменними могилами на кладовищі по Козарському шляху, й зараз плете маскувальні сітки, збирає передачі на передову для наших захисників, постійно донатить зі свого невеликого пенсійного бюджету на ЗСУ.
Однак є одне «але»… Свого часу у місті вже неодноразово влаштовувалися толоки по озелененню, які починалися велелюдним залісненням територій, чи, скажімо, посадкою дерев по берегах руслового ставка обабіч Носівочки в центрі міста.
Пам’ятається, майбутній сквер навіть назвали на честь загиблих афганців-прикордонників. І поки древця росли, на території продовжувала випасатися громадська худоба чи рости трава й бур’яни. Отож за кілька років від посаджених дерев не залишилося й сліду. Тому, здається, думка про попереднє планування на території доріжок та клумб та в подальшому висаджування дерев здається більш практичною й дієвою.
То як, носівчани, підтримаємо таку громадську ініціативу?..
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
