Є люди, про яких можна сказати – вони народжені служити людям. Не заради посад чи нагород, а за покликом душі і серця.
Саме такою людиною є Олександра Олександрівна Ляшенко з Носівки — чудова жінка, берегиня людяності, щира подруга і мудра наставниця, яка понад шістдесят років віддала трудовій ниві.
Здобувши педагогічну освіту, Олександра Олександрівна багато років працювала вихователем у дитячому садочку м. Носівка, згодом — інспектором, а пізніше — методистом з охорони дитинства. Також на громадських засадах протягом 13 років вона була обрядовим старостою, благословляючи молодят на щасливе майбутнє.
Упродовж усього свого трудового та громадського шляху вона завжди переймалася долями людей, з якими працювала. Пам’ятає і знає всіх дітей, з якими довелося пройти певний етап їхнього нелегкого життя. Кожному вміла приділити максимум уваги, турботи й душевного тепла, підтримати добрим словом і щирою порадою.
Співпраця з ГО «Дитячий фонд Чернігівщини» дала можливість дітям Носівщини побувати за кордоном, побачити світ, оздоровитися та відпочити у Польщі та Італії. І лише завдяки невтомній праці Олександри Олександрівни, її наполегливості, щирій відданості справі та великому материнському серцю багато дітей отримали шанс на нові враження, радість дитинства та віру у краще майбутнє. Троє з них створили сім’ї та проживають в Італії.
Також в області діяв фонд підтримки дітей-чорнобильців, і тут Олександра Олександрівна не залишалася осторонь: складала списки, писала характеристики, і понад 20 дітей отримували матеріальну допомогу від іноземних донорів.
Після досягнення пенсійного віку вона вийшла на заслужений відпочинок, але вдома довго не затрималася. Оскільки завжди була активісткою і працювала самовіддано, їй запропонували очолити ветеранську організацію. У 2007 році вона приступила до роботи на новій посаді, де пропрацювала 19 років. І знову закипіла робота: заходи, концерти, семінари… Ніколи було й вгору глянути.
У 2007 році ветеранська організація налічувала 60 осіб, які брали участь у заходах. У громаді діяла програма «Турбота», відповідно до якої вітали старожилів громади. Усіх відвідували та вітали з поважними ювілеями, з Днем пам’яті та примирення.
Сьогодні ветеранів і дітей війни, на жаль, залишається все менше. Та роботи у ветеранській справі не меншає. Люди звикли: якщо є проблема — Олександра Олександрівна вислухає, підтримає, допоможе. Для когось вона порадниця, для когось — добра співрозмовниця, а для багатьох — рідна людина, яка живе чужими болями й турботами, як власними.
Її двері і серце завжди відкриті для людей. Хтось приходить із побутовими труднощами, хтось — із душевним болем, а комусь просто необхідно поговорити й відчути людське тепло. І для кожного у неї знаходяться слова підтримки, мудра порада і щире співчуття.
За довгі роки праці Олександра Олександрівна заслужила глибоку повагу і вдячність земляків. Її знають як відповідальну, принципову, добру і небайдужу людину. Вона ніколи не стояла осторонь чужих проблем, завжди поспішала туди, де потрібна допомога.
Незважаючи на важке дитинство, постійні переїзди, невизначеність і тривоги, втрату батька та від’їзд мами, але зігріта безмежною любов’ю бабусі, Олександра зуміла зберегти у своєму серці силу, ніжність, людяність і безмежну вдячність долі. Саме життєві випробування загартували її характер, навчили співчувати чужому болю, підтримувати тих, хто потребує допомоги.
Наше знайомство було випадковим, але ми так швидко знайшли спільну мову, що вже після першої розмови здавалося — знаємо одна одну все життя. Попри значну різницю у віці, між нами виявилося напрочуд багато спільного: погляди, щирість у спілкуванні та небайдужість до людей.
Коли я вперше приїхала до Носівки, де нікого не знала, зустріч з Олександрою Олександрівною стала для мене по-справжньому доленосною. Саме завдяки її щирій підтримці, допомозі, мудрим порадам і добрим настановам мені вдалося швидше освоїтися в новому місті, повірити у себе та відчути, що поруч є людина, на яку завжди можна покластися.
Відтоді кожна поїздка до Носівки стає для мене особливим днем, адже я знаю — мене там чекають.
Такі люди, як Олександра Олександрівна, — справжній скарб громади, жінка-легенда. Вона є прикладом людяності, працелюбності та відданості своїй справі. Вона — берегиня історії. Саме на таких жінках тримається пам’ять поколінь, духовність і тепло людських стосунків.
Хоч Олександра Олександрівна вже й не обіймає посаду, своєї справи вона не залишила. І сьогодні її телефон не змовкає — звідусіль лунають дзвінки від підопічних: у когось питання, у когось прохання, комусь потрібна порада чи просто добре слово підтримки. І кожного вона уважно вислухає, кожному намагатиметься допомогти, бо інакше не вміє.
Для неї турбота про людей — справжня життєва місія, яку вона продовжує виконувати з тією ж відповідальністю, щирістю та любов’ю до людей.
Бажаємо Олександрі Олександрівні міцного здоров’я, миру, благополуччя, щирої любові та ще багато років залишатися такою ж енергійною, мудрою і небайдужою людиною. Нехай добро, яке вона дарує людям упродовж усього життя, повертається до неї сторицею.
Марина ІГНАТЕНКО
