День моєї мрії» — так підписала в Інтернеті фото зі свого весілля 32-річна Ірина Стребкова з Ніжина. Вже місяць українка живе та працює у Туреччині неподалік Анталії. За кордон переїхала до чоловіка-турка. Про Іру «Вісник» писав у 2015 році. Тоді дівчина стала учасницею шоу «Зважені та щасливі». І хоча не перемогла, але помітно схудла і навіть почала викладати спортивні заняття для ніжинських жінок.
Ірина упевнена, що без участі у проекті та свого схуднення не змогла б підкорити майбутнього чоловіка 36-річного Сєчкіна Ерогула, жителя міста Фініке, що у Туреччині.
Освідчення у басейні
— Усе відбулося так швидко, що мені досі не віриться, — розповідає Ірина. — У червні цього року ми зустрілися в Україні. Сєчкін приїхав відвідати свого брата Джема, який навчається на лікаря. Сєчкін приїздив у Ніжин, був у мене на роботі в університеті (до одруження Ірина працювала провідним фахівцем гоголезнавчого центру Ніжинського університету імені Миколи Гоголя). Всього в Україні пробув з місяць. І мав їхати додому. У мене ж якраз починалася відпустка. Запитав, чи не хочу поїхати з ним. Уже через 15 хвилин після того, як погодилась, на мою електронну пошту прийшов квиток на літак. У Туреччині Іра відпочивала три місяці. Познайомилася з родиною майбутнього чоловіка.
— Це культурні, інтелігентні люди. Сєчкін працює у міській раді начальником комп’ютерного відділу, він інженер. Його батько колишній учитель. Мама начальник РАЦСу. Були останні дні мого перебування у Туреччині. Якраз гостювали у його тітки у великому будинку з басейном. Купалися. І Сєчкін приніс мені тацю з турецькими солодощами пішманіє. Попросив з’їсти шматочок. Коли взяла смаколик, під ним лежала каблучка. Так у колі родини я і отримала пропозицію.
Ще до мого від’їзду його батьки допомогли знайти роботу у приватній школі. Тож, коли повернулась до Ніжина, звільнилася з університету, оформила документи, купила сукню і разом з мамою приїхала на своє весілля. Розписалися ми 15 серпня. А святкування з виїзною церемонією проходило 26. Так буквально за два місяці моє життя повністю змінилось. Я досі у шоку.
Золото для нареченої
— Розкажи про турецькі традиції.
— Дуже сподобалась передвесільна традиція. Напередодні майбутня свекруха має повести невістку у хамам (турецьку лазню). Там мені робили пінний масаж, потім масаж з аромамаслами. Це такий відпочинок і задоволення.
Весілля прийнято святкувати після восьмої вечора. І це пов’язано не з забобонами, а зі спекою. У Фініке, де ми живемо, найнижча температура узимку плюс 20. У день нашого одруження було більше сорока. Та все ж ми зробили виняток і проводили церемонію удень. На березі моря. Все у білих квітах. Як кожна дівчина, я мріяла про весілля, але навіть у мріях такого уявити не могла.
Святкували у ресторані, але на відкритому повітрі. Танцювали до пізньої ночі. А потім змінили наряди на купальні і пішли до моря.
А на ранок три місцеві видання вийшли з публікацією про наше весілля. Так у Фініке поважають родину мого чоловіка.
Гостей було більше ста чоловік. З них лише десять моїх — батьки і вісім подруг.
Дуже сподобалась традиція, що подарунки дарують не парі, а нареченій. І зазвичай це золото. Наречені-турчанки вішають червону стрічку чи надягають червоний пояс. І до нього гості кріплять золоті прикраси. Я все ж українська наречена, тому ні стрічки, ні пояса не було. Але золото дарували. У магазинах продають золоті злитки, монети, які мають грошовий еквівалент, їх потім можна обміняти на гроші у банку.
Після того, як розписалися, обов’язково гостей і молодят частують лукумом, щоб у молодих було солодке життя.
На весіллі сказали, щоб я сильно стала на ногу чоловіка, тоді буду ним командувати. Стала, але в родині, вважаю, має бути рівноправ’я.
— Чи брала прізвище чоловіка?
— Ні. Вважаю, що Стребкова — це свого роду бренд, — усміхається Ірина. — А якщо серйозно, то зі зміною прізвища багато паперової волокити. Тому лишилась на своєму.
— Турки — мусульмани. Чи будеш приймати їх віру?
— Мій чоловік, як і його родина, не релігійні. Тому мусульманство приймати не буду, як і турецьке громадянство. Хоча через це доведеться кожні два роки сплачувати по 200 доларів за дозвіл на проживання у країні.
— Якби ти не схудла на «Зважені та щасливі», вдалося б підкорити чоловіка своєї мрії?
— Коли у тебе зайва вага, маєш купу комплексів. Хочеш надіти гарну сукню, а вона не налазить. Навряд хтось зверне увагу на таку жінку. Я вдячна проекту за своє перевтілення. І не лише ззовні, а й зсередини. Якби я не попрацювала так над собою, навряд змогла б знайти такого чоловіка.
Ні про які передачі мій чоловік не чув. Я прийшла до нього у всій своїй красі. І вже потім показала фото до проекту. Він дуже здивувався, що за жінка на них. Коли почув, що то я, не повірив: «Вона старша». Сказала, що то був скафандр, який я змогла зняти.
— Чи вдається тобі тримати форму?
— У Туреччині це робити не так просто. Боюся набрати зайве. Тут дуже смачні десерти. Особливо люблю пахлаву. Але дозволяю собі десерт лише раз на тиждень. Наприклад, турецьке морозиво дондурма. Та й то зазвичай ділимо його навпіл з чоловіком. У нас домовленість: не тримати вдома некорисної їжі. Двічі на тиждень він возить мене на спортивні зайняття. Увечері на вихідних ходимо вздовж узбережжя чи в парк – це приблизно 12 кілометрів у обидва боки. Після роботи плаваємо у морі, обов’язково робимо аквааеробіку. До речі, заступник мера хотів зробити подарунок і запитав, чого нам не вистачає. І я попросила подарувати ваги. Тепер щодня ранком перш за все стаю на ваги.
— Що скажеш дівчатам, які бояться виходити за турків?
— Туреччина європеїзована країна. Тож треба дивитися не на національність, а на чоловіка.
Свинина на гостинець
— Чи змінилося життя і ставлення чоловіка після одруження?
— Коли я запитала його, де проведемо медовий місяць, відповів: усе твоє життя буде медовим місяцем. І поки що не обманув. Щодня дарує подарунки, показує країну.
— Хто у вашій сім’ї займається господарством?
— Ми живемо у квартирі. Поки що винаймаємо. Але, сподіваюсь, дуже скоро буде власна. Це житло моєї мрії. З одного боку море, з іншого – річка, з третього – гори.
Коли я зайшла у квартиру, вона була повністю умебльована і оснащена побутовою технікою. Пральна, посудомийна машина, кухонний комбайн і так далі. Я не витрачаю свій час і манікюр на прання і миття посуду. У нас величезний холодильник. Я таких в Україні навіть не бачила. А все тому, що, знову ж, через спеку усе має зберігатися у холодильнику.
Ні у нашій родині, ні в родині чоловіка немає розподілу обов’язків на чоловічі та жіночі. Чоловік готує мені турецькі страви, а я йому українські. На вихідних вдома не їмо. Смажимо м’ясо «Кофте» На мангалі. А вечеряємо у ресторані.
— Чи опанувала турецьку кухню?
— Турки традиційно їдять несолодкий йогурт. Чоловік навчив готувати і • мене. Щотижня роблю п’ять літрів. Потім з нього виходить напій — йогурт, розбавлений з водою, з сіллю та приправами, наприклад, м’ятою. Смачніше я нічого не куштувала.
Чоловік любить долму. Хоча кілька раз його мама показувала, як готувати, але сама я ще не навчилася. Тож вона робить її для нас. Беремо у каструльці.
Взагалі-то всеїдні, але намагаємось харчуватися, дотримуючись мого раціону.
— А він українську кухню полюбив?
— Моя подруга приїздила і смажила налисники з сиром, рибою. Мама готувала м’ясо, привезене з України. Хочу розвіяти міф, що турки не їдять свинини. їдять аж бігом, ще й нахвалюють. Інша справа, що купити у Туреччині її майже неможливо. Яловичина, курятина, баранина є, а от свинина дефіцит. Я привозила шматок м’яса, мої батьки, подруги. Усім замовляємо.
— Як перевозите?
— Попередньо заморожуємо і кладемо у спеціальний пакет, що тримає холод.
У школу без мобілок
З першого вересня Ірина викладає англійську у приватній школі міста Кумлуджа, що за 25 кілометрів від Фініке.
— А з жовтня буду вчити турків російської. Вона, особливо у Фініке, яке розвивається як курорт, дуже затребувана, — розповідає.
Вчитиме російської і свекрів, щоб ті могли відвідувати сина в Україні.
— Чим відрізняється турецька школа від української?
— Говорити можу лише про нашу школу. Все дуже сучасне. Я таке бачила хіба у закордонних серіалах. Смарт-дошки, проектори і так далі. Щоденник та журнал — в електронному вигляді. Там можна спілкуватися з учнем та його батьками. Діти щодня мають дев’ять уроків, які закінчуються о п’ятій вечора.
Щоранку вчителів та учнів забирає шкільний автобус. У кожної школи свій. Під’їжджає до кожного будинку. І так само увечері розвозить.
Щопонеділка ранком учні співають гімн і піднімають прапор. Щоп’ятниці увечері — опускають.
Урок триває 40 хвилин. Після першого уроку 20 хвилин перерви, щоб поснідати. Після четвертого — 50 хвилин на обід.
Обіди для вчителів безкоштовні. У їдальні дають тацю з п’ятьма виїмками, куди накладають обід чи сніданок. «Джаджик» — йогурт з водою, огірками і м’ятою, порція тушкованих овочів, суп, долма, десерт. Дуже багато солять та перчать. Я не звикла. І часто полощу рот. Якщо дитина хоче добавки, спокійно підходить.
У турецькій школі два дзвоники. Перший для учня, другий — для вчителя. Якщо учень не прийшов після другого дзвінка, йдуть до директора за письмовим дозволом зайти на урок.
На першому уроці директор чи його заступники заходять до усіх класів з великою скринею, куди всі учні складають мобільні. І о 17.10 після всіх уроків можна їх забрати.
Шухляди закривають на ключ.
Є кімнати для молитов. Але не знаю, чи хтось їх відвідує. Також є вчительки, які ходять у традиційних мусульманських вбраннях, з покритою головою. Але це не заважає їм курити на перервах.
— Скільки заробляє вчитель у Туреччині?
— Усе, як і у нас, залежить від стажу, навантаження. Наприклад, у приватній школі стартова зарплатня — близько 600 доларів. Потім вона збільшується. У нас багато чоловіків учителів початкових класів. Професії учителя та лікаря тут одні з найбільш шанованих та престижних.
Марина ЗАБІЯК. Фото з Інтернету
