Сьогодні, 7 листопада, поповнилась скарбниця українського слова ще однією книгою «Зорепад над Калюжинцями», автором якої є ніжинський поет, драматург, прозаїк, доцент кафедри методики викладання української мови і літератури НДУ ім. М. Гоголя Олександр Забарний. Його в особистому художньому доробку вже є кілька збірок, котрими захоплюються читачі не лише з Ніжина, а й з усієї України. До цієї ж книги увійшли оповідки мальовничого села Калюжинці, що на Срібнянщині. Через невеликі за обсягом твори письменник розповідає про часи свого дитинства і юності. І що головне, книга розповідає про історію села у буремному XX столітті.
Сам автор зазначає, що ця книга для нього є непрогнозованою.
«Скажу відверто, як студент Ніжинського педагогічного університету, людина яка сформована літературною студією цього закладу, я бачив себе спочатку в поезії, потім в прозі, а після долучився до літературознавства. І ці сходи становлення прогнозувались. Та, коли прем’єра книги «Грішниця» пройшла успішно, зрозумів, що можу працювати ще в драматургії. Хто зі мною гарно знайомий, знає, що в моєму лексиконі є таке слово-паразит, як «прилуцький пацан». У це поняття вкладається образ містечкового парубка, який, не зупиняється не перед бійкою, не перед якимись незручностями. І в певній мірі я завжди асоціював себе з так званим прилуцьким середовищем і писав про те, що мені зрозуміло і що, власне, хотів писати. Коли я долучався до творчості великих класиків, то відчував на собі відповідальність за правдивість і почав писати по-іншому.
Книга «Зорепад над Калюженцями» має свою історію написання.
31 грудня 2017 року я завершив написання книги «Обриси на серці». Вирішив, подарую її рідним, потім друзям і півроку писати не буду. Яке ж було моє здивування, коли 2 січня прокинувся, сів за комп’ютер і почав писати. «Зорепад над Калюжинцями» – це книга загадка для мене самого.
Чому?
По батьковій лінії, мій рід – вчителі дворянського походження. Та раптом я пишу сільські оповідки про маму і мамин рід. Мої оповіді про долю одного села впродовж цілого століття, про людей цього села, про мій рід, який пошарпало XX століття так, як і мільйони родин моєї згорьованої, але нескореної України. Для кого ця книга? Для тих, хто йдуть за нами. Щоб не зрікалися свого коріння… Не зміліли душею», – розповів присутнім на презентації книги Олександр Забарний.
У ході зустрічі, в атмосфері творчості, викладачі вишу, студенти, бібліотекарі та просто поціновувачі літературного слова змогли дізнатися багато цікавого про нове видання Олександра Забарного. Виступаючі, котрі вже перечитали книгу говорили, що перейнялися палітрою почуттів і ностальгічними спогадами, які автор вклав у свої оповідки. Мабуть, перечитавши, кожен зміг опинитись в дитинстві і думками перенестись на свою малу Батьківщину.
Наприкінці Олександр Забарний запросив продекламувати присутнім свої поезії студента першого курсу філологічного факультету Дениса Коськіна, збірка віршів якого може бути видана найближчим часом.
Марина Волинець