В неділю 14-ту після П’ятидесятниці на літургії ми чуємо слова з Євангелії від Матфея (22 глава, 1-14 вірші), де Христос притчею говорить про Царство Небесне. Так, Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля для свого сина. І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля, але всі запрошені відмовлялися йти, виправдовуючись власною зайнятістю. Так, один пішов дивитися щойно куплену землю, інші пішли чимось торгувати, а інші взагалі схопивши рабів його скривдили і вбили їх. Тоді цар наказав рабам йти кликати тих, хто не був запрошений, і які взагалі були не готові до такого свята. І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і тоді весілля наповнилося гістьми. Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. Цар його питав чому він без відповідного одягу, але той мовчав. Тоді цар наказав вивести його, зв’язати руки і ноги і кинути у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сама притча закінчується словами: «Багато покликаних, та мало обраних.
Хіба сучасна людина не схожа на запрошених гостей? Кожної неділі по Заповіді Божій нас кличуть в храм, на службу Божу, щоб побути на святковій літургії, на весіллі Сина Божого. Заповідь про шанування воскресного дня, церковні дзвони, кличуть нас християн, запрошених, у храм на свято. А ми що робимо? Ми йдемо торгувати, або купувати, або взагалі відпочиваємо, вважаючи що після тижня роботи нам в неділю треба відіспатися. Погляньмо на базар в недільний день, скільки там людей і це всі християни, всі запрошені, але у кожного свої справи. Ми навмисно відмовляємося присвятити цей день Господу. Навіть декому важко побути дві години на літургії, але одночасно неважко ці години ходити по магазинах. Як ми тоді будемо готові до Царства Небесного, де не дві години йде літургія, там вічна літургія, бо там часу взагалі немає, якщо нам тут важко ці дві години присвятити Богу? Тоді наступає момент коли Господь кличе не запрошених, а всіх людей підряд. Виявляється, що ми також можемо бути в їх числі. Як показано в притчі може виявитися той, хто не у весільному одязі. Тут виникає питання хто взагалі міг бути у відповідному одязі, бо покликані не були заздалегідь запрошеними. Але цей стан людина отримує через небажання бути у цьому одязі, бо навіть на питання царя, цей запрошений мовчить. Тоді його відводять геть.
Серед сучасних прихожан покликаних багато, бо багато хто приймає Таїнство Хрещення, стають християнами, але церковне життя обмежується тільки фарбуванням крашанок, випіканням пасок і їх освяченням. Але обраних – мало. Життя у Бозі це постійне удосконалення не тільки моральних якостей, уникнення гріховних думок і діл, але й намагання присвятити все своє життя Богу і ближньому.
Тому, возлюблені у Христі браття і сестри, будемо молити і просити Христа Бога, нашого Небесного Царя, щоб прийняв нас у Царство Небесне не тільки як покликаних, але і як обраних.
Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель релігійної громади свт. Іоана Тобольського ПЦУ м. Ніжин.
