Щороку у третій четвер травня українці традиційно одягаються у вишиванки. Цьогоріч День вишиванки припадає на 18 травня.
Вишита сорочка змінювала своє місце у гардеробі від повсякденного одягу – до найошатнішого. Про історію свята, значення вишивки як оберегу та сучасні орнаменти “УП.Життя” поговорила з однією із засновниць свята Лесею Воронюк, мисткинею Христиною Дух-Зафійовською та збирачкою фольклору, власницею Музею вишиванки у Верховині Галиною Яцентюк.
Становлення Дня вишиванки
У 2006 році п’ятеро студентів історичного факультету Чернівецького університету одягнули вишиванки.
“Тоді були модними футболки з ДіКапріо і Титаніком, а не вишиванки. В них ходили лише студенти, які добре навчалися”, – з усмішкою пригадує одна із засновниць свята Леся Воронюк.
Тоді у Чернівцях ініціативу підтримали десятки студентів. У той час одягатися у вишиванку було “не модно”, тож змінити це було ще тим досягненням.
“Я дуже добре пам’ятаю перший День вишиванки, коли я заходжу на історичний факультет у вишитій сорочці та шукаю ще людей, які теж долучились до акції. Іду першим поверхом – і не бачу нікого. Підіймаюся сходами – бачу, там одна людина в сорочці, ще одна, ще одна. Зараз я вже розумію, що це було таке сміливе і відчайдушне рішення, бо тоді це був якийсь навіть “антитренд”, – ділиться Леся Воронюк.
Зараз значення вишиванки кардинально змінилося. Як і колись, понад 100 років тому, вона стала для українців сакральним оберегом.
“Вишиванка вишивається, щоб захистити. Колись це був свого роду оберіг, особливо для дітей. Зараз це оберіг для усіх українців”, – наголошує Галина Яцентюк.
“Сьогодні, коли дню вишиванки 17 років, а за вікном – війна, вишита сорочка є для мене духовною бронею. Я думаю, що це найбільш виразне і чітке її визначення”, – додає співзасновниця свята.
Такого значення вишиванка набула уже після 2000-х років. Із “не модної” вона стала одним із головних оберегів культури незалежної України. Леся Воронюк сором’язливо погоджується, що започаткування Дня вишиванки могло також цьому посприяти.
“Воно [свято – ред.] виникло з одного боку, напевно, випадково, а з іншого – мабуть і закономірно.
Випадково – коли одного дня я побачила на перерві в університеті друга Ігоря Житарюка у вишитій сорочці. Він іноді одягав її і хтось із друзів запропонував обрати один день, щоб разом збиратися і бути у вишитих сорочках. Тоді цю акцію підтримали всього-на-всього кілька десятків студентів, але так свято і зародилося.
З іншого боку, можливо, ця ідея виношувалася закономірно. Бо я народилася в абсолютно мистецькій родині. Це родина, яка ніколи не піддавалася режиму радянської окупації та ідеології. Це сім’я, де завжди зберігалася українська ідентичність”, – розповідає Воронюк.
Вихід за кордони України
Співзасновники Дня вишиванки надіслали сотні листів до державних органів з проханням підтримати студентів у започаткуванні свята. І вони зробили свою справу. День вишиванки тепер відзначають в понад 100 країнах світу і не лише українці. Вишиті українські сорочки передають президентам інших країн, посадовцям та зіркам. Останні з гордістю їх одягають на знак солідарності з Україною.
Проте вишиванка є не просто красивим одягом. Це – українська ідентичність. Старовинні вишивки – це мистецькі твори, які відрізняють Україну від інших націй.
“Вишиванка має бути у душі, щоб людині не була “какая разніца”. Якщо у душі в людини воно не відгукується, то і на тіло нема чого одягати.
У мене за останні три роки стільки людей придбали вишиванки, що я і не порахую. Особливо багато переселенців, які переїхали до нас, хочуть купити вишиванки, бо кажуть, що ніколи їх не мали. Треба бачити, як людина у 45 років одягає вишиванку вперше. До свята люди підтягуються, тому воно потрібне”, – впевнено каже Галина Яцентюк.
Що означають візерунки та орнаменти на вишиванці
Кожен український регіон має свої орнаменти та техніку вишивання, розповідає Галина Яцентюк.
До прикладу, на Гуцульщині вишивку викладали на чорному фоні. Як говорили майстрині, чорний колір віддзеркалював погані думки. Кожен вишитий символ мав своє значення. Розташування, кольори, орнамент – усе було продумано до дрібниць.
Північні регіони
У північних регіонах мисткині надавали перевагу як геометричному орнаменту, так і рослинному.
На сорочках зображували виноград – символ сім’ї; калину, яка уособлювала українську духовність. Згодом почали вишивати хміль, який оспівував молоду енергію та любов.
Кольори використовували переважно чорні та червоні. Геометричні фігури відповідали за функцію оберега у вишивці. На вишиванках із Сумщини також зображували птахів (орли, лебеді чи голуби).
На Полтавщині вишивають білими нитками на білій тканині. У 2017 – 2018 роках технологію виконання вишивки “білим по білому” з Полтавщини внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини, а цьогоріч вона може поповнити список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
В народі її асоціюють з красою морозних візерунків, на які дивилися мисткині, коли створили цю технологію вишивання.
Південна Україна та АР Крим
Вишиванки у Криму суттєво відрізнялися від решти. У них перепліталися українська культура із спадком тюркських народів.
Кримські сорочки відрізняє також контраст кольорів. На них переважали квітчасті мотиви, де кожна квітка мала особливе значення. Їх підбирали за віком та статтю: для молодих дівчат – троянди, для хлопців – тюльпани, а на вбраннях для літніх людей вишивали гвоздики.
В інших північних регіонах також переважали рослинні мотиви, проте вони перепліталися із геометричним орнаментом. Яскравою ознакою вишиванок із Одещини є пухлик – це збирана тканина на рукаві, розташована нижче плеча, яка додає пишності та об’єму.
Східні регіони
На вишиванках із Луганщини та Донеччини зображували пишні квіти, дерева, що були символом життя. Сорочки оздоблювали мережкою, використовували грубі нитки, щоб додати рельєфності. На весільних рушниках зображували птахів, як символ казковості та чарівності.
Мисткині поєднували контрастні яскраві кольори та різні техніки вишивання, хоча найчастіше працювали у техніці хрестиків.
Захід України
Вишиванки із західних регіонів характеризувалися щільною та пишною вишивкою. На Закарпатті в одній сорочці могли поєднати до десяти кольорів.
Основні фігури – ромб, який прикрашався іншими елементами, і так звані кривульки (зиґзаґ).
Тернопільська вишивка характеризується пишними і забитими орнаментом рукавами. Візерунки чіткі, контрастні та з об`ємними елементами. Такі ж елементи є і на Буковині. Тут також поєднують геометричний орнамент із яскравими та великими квітами. Попри вквітчаність, переважно у краї використовують один колір для вишиванки: чорний, червоний, синій чи білий. Використовували навіть срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовну, металеві блискітки.
На Львівщині вишивки виконані переважно хрестиком та стебнівкою, нагадують тонке мереживо. Дрібна павутинка квітів чорного кольору, поєднаного із червоним, жовтим, зеленим та синім.
Вишиванки з байрактарами
Зараз стає усе більше машинної вишивки з різноманітними візерунками, які не схожі на символи української давньої вишивки. Проте, за словами пані Галини Яцентюк, найважливіше – це тяжіння людини одягнути вишиту сорочку, а не те, що на ній зображено.
“Треба розуміти що вишиті сорочки – це дуже велике і масштабне поняття сьогодні. Важливо не переплутати сенси, коли ми говоримо про мистецьку цінність. Ми оцінюємо вишиванки, скажімо, за якістю. Але коли ми говоримо про ідентичність та ідеологію, тоді головною цінністю виступає те, що ми, як суспільство дозріли до того, щоби носити та сприймати українську вишиту сорочку.
Скажу більше, ми свого часу передавали сорочки і українським політв’язням в Росію і українським військовим, які воюють. І головне значення мало те, що вони отримують вишиванку. А чи ручної, чи машинної вишивки, то було байдуже”, – розповідає Леся Воронюк.
Усе популярнішими стають й зелені вишиванки з байрактарами та літаками, підкреслює Галина Яцентюк.
“Зелена вишиванка спонукає до дії. Дії захищати. У мене були двоє військових із Сумщини, купували зелені вишиванки. Зелені – бо вони служать, але усе одно хочуть вишиванки і свята”, – розповідає вона.
Вишиванка змінюється разом із суспільством, розповідає мисткиня Христина Дух-Зафійовська
“Вишивка завжди розвивалася. Змінювалися тканини та нитки, з’являлися нові техніки, що і формувало стиль. Навіть протягом 20 років в одному регіоні могла змінитися вишивка”, – підкреслює вона.
Українці відображають те, що з ними відбувається, через символи та сакральні речі. Все, що відчувають, переносять чи візуалізують передусім на вишитих сорочках, рушниках і великодніх писанках.
“Вишиванка – це ужитковий одяг, першочергово він мав бути практичним і красивим. Орнаменти формували люди, це треба пам’ятати. На них впливало середовище, природа, люди, клімат. У Радянському союзі, наприклад, мисткині приховували у вишивках тризуби, кольори, українські символи”, – підкреслює Христина Дух-Зафійовська.
На думку мисткині, сучасна вишивка із зображеннями літаків і танків не стане символічною та не збережеться в історії української вишивки. Проте сьогодні вона існує, бо для українців це важливо і зберігає пам’ять про те, що ми пережили.
Чому День вишиванки – не державне свято
“Ми намагалися зробити його таким”, – ділиться співзасновниця Всесвітнього дня вишиванки.
Проте кілька років тому ініціативу не підтримали на державному рівні . Зараз Леся Воронюк вважає, що це на краще. За її словами, офіційне свято – зобов’язує, а народне закликає людей його відчути та полюбити.
“У приватних компаніях з’явилася корпоративна культура: одягати вишиту сорочку цього дня. І це ж не обов’язково для них. Це навіть не державні заклади освіти чи культури, чи адміністрації, коли от треба і все. Підприємства запрошують нас на різноманітні лекції, щоб розповідати про вишиті сорочки десь перед святом. Я щодня маю по дві-три зустрічі із такими колективами. Мені здається, це просто прекрасний приклад як працює громадянське суспільство”, – підсумовує Леся Воронюк.
Анастасія Коропецька, спеціально для УП. Життя
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
