Нині в Заньках проживає всього 125 мешканців

Село Заньки колись було сотенним містечком Ніжинського полку. А полк, щоб ви знали, це не лише військова, а й адміністративна одиниця, і площа Ніжинського полку була більшою, ніж площа Данії чи Бельгії (карту побачите в розповіді про музей Ю. Лисянського.).

Так от, одним з сотників в Заньках був відставний прем’єр-майор, повітовий маршалок дворянства Д. Лисянський — дядько відомого мореплавця, географа та океанографа Ю. Лисянського, в музеї якого в Ніжині ми побували в той же день.

В 1866 році село мало 1117 жителів. В 1989 році їх тут було 498. За переписом 2001 року 405, в 2015 р. – 272 (і саме цю цифру дає Вікіпедія). А по факту зараз в селі всього 125 мешканців.

Школу закрили в 2009 році, і зараз в тій дерев’яній будівлі – етнографічний музей, який я теж трохи покажу. Вчителька тієї школи Ольга Григорівна Новак перейшла працювати в музей М. Заньковецької (зараз вона ним керує). Саме вона 2 грудня провела чудову екскурсію. Але краще, в кого буде можливість, побувайте там.

Марія Костянтинівна Заньковецька (дівоче прізвище — Адасовська, прізвище у шлюбі — Хлистова) була п’ятою дитиною в сім’ї збіднілого дворянина Костянтина Адасовського. Народилась в с. Заньки біля Ніжина не в тій хаті, де зараз музей, а в більшому будинку, який потім згорів, і на залишках фундаменту якого збудували школу. А щоб родині було де перезимувати після пожежі, збудували флігель, в якому зараз і розмістився музей. З десяти років навчалась в приватному пансіоні Осовської в Чернігові.

Ще в юному віці талант Марії до перевтілення був таким великим, що вона могла розіграти залицяльників, вдавши мертву (чим викликала непритомність хлопця), пізніше – божевільну… А ставши акторкою, зіграла 70 ролей на сцені і дві в кіно – Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923). Могла грати і трагічні, і комедійні ролі. Заньковецька стала першою народною артисткою України. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. І ми в цей же вечір побуваємо в ньому.

Одружившись в 1875 році з офіцером Олексієм Хлистовим, вона поїхала з чоловіком в Бесарабію, в фортецю Бендери. Саме там познайомилась з Миколою Тобілевичем (Садовським), коханням її життя.Пізніше Марія Костянтинівна з чоловіком переїхала до Свеаборга (зараз це частина міста Хельсінки), там брала уроки вокалу у місцевому відділенні петербурзької консерваторії. Вперше вийшла на професійну сцену в Ніжині в 1876 році. Потім грала в найпопулярніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого…

В Ніжині, в Єлисатветграді (зараз – Кропивницький), в інших містах. Кілька разів Заньковецька одержувала запрошення грати у трупі імператорського театру. Її порівнювали з Сарою Бернар. Фізіолог Павлов плакав, бачивши гру Заньковецької у “Наймичці”, Антон Чехов твердив: “Заньковецька – страшна сила. Це королева, яку Україна не забуде”. Заньковецька не залишилась грати в Росії, (хоч на двох її виставах навіть цар був присутній).

Вона любила Україну і хотіла збагатити її своїм талантом. До речі, Чехов в якийсь період був в неї закоханий і прототипом головної героїні п’єси “Чайка” Ірини Аркадіної стала саме Заньковецька (такий сценічний псевдонім взяла собі актриса в пам’ять про рідне село). Повернемося до стосунків з Садовським. Тривало те кохання 60 років.

У 1888 році церковний шлюб з Хлистовим було розірвано, але оскільки причиною була подружня невірність дружини, то їй назавжди було заборонено вступати в шлюб. Чимало гірких хвилин “подарував” Марії Костянтинівні Садовський – і своїми одруженнями, і романами “на стороні”… І скільки разів просив пробачення…

Коли Микола Садовський помер у віці 76 років і його тіло везли повз будинок, де мешкала Заньковецька, на Байкове кладовище, Марія Костянтинівна, старша від нього на 2 роки, і тоді вже тяжко хвора, попросила підвести її до вікна, щоб попрощатися. А менше, ніж через два роки, відійшла у вічність і вона.

А хто ще не втомився, можете переглянути фото.