Андрій Дорош — чернігівець, випускник школи №35. Закінчив чернігівський політехнічний університет за спеціальністю «бухгалтерський облік». Тривалий час був столяром. Останні роки працював водієм-далекобійником. Об’їздив Європу та Україну. Під час повномасштабної війни вступив до місцевої тероборони. Служив водієм у 167-му батальйоні 119-ї окремої бригади ТРО. Мав позивний Сосєд. Загинув 18 березня торік під Білогорівкою на Луганщині. Йому було 38 років.
— Вже скоро рік, як не стало синочка, і більше ніж півроку, як шукаємо його дитятко, — плаче 66-річна Ганна ДОРОШ.
— Андрій прожив у цивільному шлюбі майже двадцять років. Як мені здавалося, все у них було добре. Невістка хороша. Якось я розговорилася зі знайомою, кажу: «Жаль, що у сина діток немає». А вона: «Ну, як немає? Є донька. Я сама бачила, дівчинка від трьох до п’яти років. Вони знімали квартиру в будинку № 30 на вулиці Козацькій. І твій Андрій до них приїздив на білій машині».
Не повірила. Але ж у житті всяке буває. Перепитую: «Може, ти помилилася? А вона: «Що, я твого Андрія не знаю!». Кинулися ми у ту квартиру. Хазяйка там не живе. Сказала, не було таких. Я ж людям фотографії сина показувала, питала, чи пам’ятають, чи бачили там такого. Сусідка поверхом вище сказала, що так. Жіночка була — русява, молоденька. Їй ще не раз допомагали дитячий візок зносити. Але перед початком вторгнення приїхала старша жінка, схоже мати, і забрала.
Звернулися в РАЦС — немає дітей, записаних на нього. Потім нам розповіли, що на могилу до Андрія на кладовищі в Забарівці приходила разів шість жінка з дитятком, приносила троянди. Подумали — то вона. Через продавців квітів з’ясували, хто. Знайшли. У неї хлопчик, ходить до першого класу. Вона пояснила, що з Андрієм були лише добрими друзями. І їй дуже скорботно, що він загинув.
Згодом нам розповіли, що у Фейсбуці, де йшлося про прощання з Андрієм, одна жінка написала: «Как нам жить без тебя?» І на фото вона була з дитинкою. Перешерстили Фейсбук, не знайшли. Подзвонили тій жінці, яка нам про це розказала. А вона давай назад, мовляв, помилилася. То начебто написала Катя, дружина.
Кинулися до найкращого синового друга Володі. Благали, якщо щось знаєш про ту жінку, розкажи. Відповів, що нічого від Андрія про неї не чув. Питали рідного брата, виявилося, і з ним не ділився. Невістку теж питали — нічого. Як би там не склалося, а дитя ж не винне. Двічі давали оголошення у Фейсбук, аби відгукнулася та жінка. Правда, прізвища сина не називали. Тиша. На відспівуванні у церкві біля труни стояла незнайома молода щупленька жінка, та хіба мені тоді до того було, хто прийшов попрощатися. Тоді разом з Андрієм ще одного воїна відспівували.
27 жовтня сниться чоловіку сон, що до нього світлокоса дівчинка ручки простягає і дає печеньку. А 29-го — наче Андрій вернувся з поїздки, привіз багато речей та іграшок для дівчинки. І вона неподалік з мамою стоїть. А потім третій сон: Андрій прийшов у двір і каже: «Тату, мене обіжає маленька дівчинка». А батько йому: «Ти ж у нас такий здоровий, як може дитя тебе обіжати?». Андрій стояв мовчки, довго дивився, а потім пішов з двору. Ми сприйняли це за знак від нього, значить, хоче, аби ми знайшли ту дівчинку. От і шукаємо, якщо вона дійсно є. Хочемо допомогти їй матеріально. Хочеться побачити, це ж наша кровинка.
— Ганно Семенівно, а контакти в телефоні сина перевіряли?
— Аякже. Обдзвонили всі незнайомі нам номери. Всюди відповідь одна: так, зналися, були хорошими друзями і все. Висловлюють співчуття.
— Може, видалив номери, які були надто особистими?
— Не знаю. Попадалося не раз — повідомлення видалено, відновленню не підлягає. А що було у тих повідомленнях, хто знає.
Вже собі так думаю, може, та жіночка заміж вийшла і не хоче, аби нинішня сім’я знала про Андрія. Може, виїхала за кордон. Але ж є люди, котрі її знають, тому одна надія на них. Благаю, відгукніться.
Мій номер 098-107-35-63.
Джерело: Валентина ОСТЕРСЬКА газета “Вість”
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram