Навесні 2022 року село зазнало масштабних руйнувань через російське вторгнення.
Про те, як оборонялися та як пережила окупацію громада. Про можливості розвитку та постійної загрози з боку росії та Білорусі Дмитро Федоров розповів в інтерв’ю сайту «Децентралізація».
2 березня 2022 року росіяни окупували громаду
«Сильний спротив української армії дуже сповільнив рух російських колон. Згодом вони повз нас намагалися проходити на Київ, через трасу міжнародного значення М01. На початку березня наша громада поділилася на три частини. Першою була власне ця траса, по якій увесь час відбувався рух російської військової техніки. Там все відбувалося за особливим режимом. Друга частина громади стала тилом кацапів. Російські війська стояли у селах Лубовки, Халявин та Шевченко і звідти намагалися обстрілювати Чернігів. Росіяни закривали людей у хатах, поруч з якими ставили свої танки та БТРи, які били по українських позиціях. Третя частина громади, що розташована за річкою Новий Білоус, стала «сірою» зоною: зв’язок з підконтрольними українському уряду територіями вона втратила, натомість і росіян вона поки що теж не цікавила».
«У селі Кувечичі люди гуртом вийшли, намагаючись зупинити кацапську техніку. Але вийшло все зовсім не так, як у більшості репортажів українських журналістів. Росіяни не зупинилися, і один із танків розмолотив гусеницями чоловіка бухгалтерки нашої сільської ради. Кацапи також застали жителів села Рудка за валінням дерев, щоб перегородити трасу. Слава Богу, що вони спочатку стріляли угору, і люди встигли розбігтися. За деякий час росіяни порозтягали ці дерева і рушили далі. У селах Деснянка та Халявин люди увесь час намагалися щось у росіян вкрасти, насипати цукру у баки їхніх машин, усіляко шкодити їм. Одним словом, боронилися настільки, наскільки це було можливо».
У Новобулоуській громаді 42 загиблих
«Окупанти розстрілювали на трасі автомобілі тих, хто намагався втекти. Траса М-01 перетворилася на цвинтар. Також коли до сіл Довжик, Деснянка та Халявин заходили так звані спецвійська, ну, тобто росгвардія, фсб і все таке інше, вони одразу ж шукали тих, хто може допомагати ЗСУ. Якщо когось вдавалося знайти, його одразу ж вивозили до сіл Вишневе та Шестовиця, де у кацапів були катівні і «розстрільні ями». Багато хто з наших хлопців у тих ямах і залишився. А іще росіяни вбивали всіх, хто спостерігав за рухом їхніх колон. У селі Мохнате, наприклад, вони застрелили двох 17-річних братів-близнюків та їхнього друга, які ховалися на автобусній зупинці. У селі Деснянка місцевий житель на прізвище Радченко вийшов на ганок покурити у той час, коли поруч йшли кацапи. Вони дали чергу з автоматів через паркан, і він загинув. Деякі наші села зазнали сильних кацапських обстрілів. Наприклад, по Старому Білоусу у ніч з 8 на 9 березня вдарили «Градами». Внаслідок цього обстрілу 28 будинків було знищено «в нуль», понад 100 будинків було пошкоджено, прямі попадання отримали школа та дитячий садочок. Тієї ночі також загинули п’ятеро наших жителів».
«У моєму селі, у Новому Білоусі, росіяни повністю випотрошили крайні хати, які вони захопили. Тягнули все, починаючи від бензопил і закінчуючи стільцями та одягом. В інших селах була така ж картина. Так само грабували школи, виносячи з них телевізори та й загалом всі прилади, які вмикаються у розетку. А школи у нас були небідні, мали інтерактивні дошки і все таке інше. Особливо постраждала школа у селі Халявин, у якій загарбники влаштували свою базу»
Російський диверсант
«У першу ніч після початку російської навали я ночував у приміщенні сільської ради. Раптом посеред ночі прибігає одна жіночка і каже: «Там вулицею хтось іде. Не наш!». Я взяв знайомого, у якого був автомат, ми сіли у машину і вискочили просто перед тим чоловіком. Добре, що він був без зброї. Спочатку ми говорили з ним по-хорошому, але він дав нам зрозуміти, що здаватися не збирається. Тоді я витягнув з машини автомат і клацнув затвором. Лише після цього цей чоловік дозволив нам зв’язати йому руки і закрити очі. Казав, що він був у складі перших колон, які ще 24 числа розгромили наші військові. От він, мовляв, і загубився, коли ховався від обстрілів. Згодом ми передали цього «блукача» правоохоронним органам».
Відступ російських колон з Чернігівської області
«У ніч з 1 на 2 квітня йшов жахливий дощ. А мене саме викликали до одної хати, де чоловікові стало погано. Додому я повернувся близько 5-ї ранку, і раптом чую страшний гуркіт. Вся російська техніка позаводилася і потім поїхала геть. А о 7 ранку вже стало зовсім тихо. Ми спочатку нічого не зрозуміли, думали, що кацапи ще повернуться, та близько 8-ї ранку мені додзвонилася одна жінка із села Деснянка. Вона, плачучи, казала: «Олександровичу, з нашого села руські вийшли, немає нікого». Тоді-то я і подумав, що пішли вони, мабуть, і від нас. Згодом наші хлопці обережно повизирали на трасу: ніде нікого не було ні видно, ні чутно. За кілька днів ми підрахували, що загалом через наші села за дві доби пройшло до 2200 одиниць відступаючої російської військової техніки. Вона йшла з-під Києва, з Ягідного, з Коцюбинського, зі Славутича, орки тікали звідусіль».
Російська армія пошкодила 680 будинків, 54 зруйнувала вщент
«Маємо 680 пошкоджених будинків, 54 знищених, щодо ще 50-ти призначено експертизу, можливо, їх теж визнають непридатними до відновлення. Пошкоджень різного ступеня зазнали також 13 закладів комунальної сфери та різноманітна інфраструктура громади. Я про дороги, перемолоті гусеницями російських танків, навіть не кажу. Було пошкоджено башти Рожновського, водогони, газогони. Найбільше постраждало село Рівнопілля, яке обстріляли з «Градів». Причому українських військ там ніколи не було. Те ж саме у Старому Білоусі, по якому вдарили у ніч з 8 на 9 березня. Я особисто бачив, як горіло село. Коли зранку вдалося додзвонитися до старости, він був приголомшений. Сказав, що зараз вони дістають з-під завалів поранених і мертвих».
Відновлення громади
«Насамперед ми створили комісію з виявлення пошкодженого майна, яка почала складати так звані акти попереднього огляду. У цих актах треба було вказувати відсоток знищеного житла, але не було чіткого розуміння, як його визначати. Близько 200 будинків потребували легкого та середнього ремонту: заміни шиферу, черепиці, вікон. У ще близько 200 будинків треба було ремонтувати несучі конструкції, зовнішні стіни, міняти покрівлю, тобто здійснювати капітальний ремонт».
«У наших модульних містечках живуть люди із Херсону, Городні, Семенівки, приїжджають нові переселенці з місць, де зараз ведуться бойові дії. Зараз у нас близько 12 тисяч жителів».
«Багато відремонтовано завдяки самоорганізації людей. Ця здатність до самоорганізації є головним здобутком реформи децентралізації. Люди самі почали збиратися для розбору завалів, самі вивозили сміття. Потім почала надходити державна допомога, а також допомога від благодійних організацій. З’явилися ті, хто допомагали робити легкий і середній ремонти. Для нас як для місцевої влади було найважливішим поставити біля адреси того чи іншого будинку галочку про проведення відповідного ремонту. Крім того, ми встановили у двох селах мобільні містечка. Польський уряд передав нам модулі на 88 осіб (або на 22 сім’ї) кожен. От по одному такому модулю ми у кожному зі зруйнованих сіл і поставили. Кому не вистачило житла, пішов жити до родичів. На вулиці ніхто не лишився».
Зменшення власних надходжень громади
«Порівняно із січнем 2022 року, рівень власних доходів нашої громади впав на 40%. У 2021 році ми планували отримати 54 млн грн власних надходжень, а отримали 72 млн грн. Загальний, із субвенціями, бюджет був на рівні 100 млн грн. За 2022 рік власні надходження станом на вересень, коли ми ще не мали військового ПДФО, становили менше 30 млн грн, тобто зменшилися більше, ніж удвічі. А завдяки військовому ПДФО ми змогли набрати 50 млн власних надходжень. Минулого року наш загальний бюджет становив близько 120 млн грн, з них близько 70 млн грн власних надходжень. А цьогоріч ми запланували тільки 70 млн грн, з яких власні надходження становлять менше 30 млн грн. Така-от арифметика».
«Ми були «заточені» на отримання ПДФО від великих компаній. Ми ж приміська громада, і у нас таких компаній було до повномасштабного вторгнення багато. А тепер більшість з них знищені. Адже промислова приміська зона Чернігова сильно постраждала від обстрілів. На нашій території також був 7-поверховий туберкульозний диспансер, зараз його повністю знищено. По ньому більше 30 прильотів було, цей будинок вже не підлягає відновленню, там навіть ліс довкола скошений снарядами. А цей диспансер платив нам 7,5 млн грн на рік тільки ПДФО і давав роботу багатьом місцевим жителям. Тепер його немає. Так само, як і нашої поліклініки, яка теж лежить у руїнах. Наші логістичні центри та різноманітна комерційна техніка у цих центрах згоріли. А логістичні центри тільки акцизного збору нам 4,5 млн грн на рік платили. Російські снаряди зруйнували також частину цеху нашого крохмального заводу. Він, щоправда, зміг відновити роботу, але різко зменшив обсяги виробництва. Із сільським господарством теж все непросто: було два випадки підриву тракторів на мінах. Цьогоріч багато полів фермери вирішили не засіювати, чекаючи зміни ситуації на ринку зернових. Ціни на них зараз дуже впали».
«Ми сконцентрувалися на роботі з місцевими інвесторами. За роки повномасштабної війни ми з бізнесом стали набагато ближчими. Ми почали дуже глибоко розуміти їхні проблеми, а вони наші. Ми завжди йдемо їм назустріч, а вони намагаються не відмовляти нам. Ми зазвичай просили допомогти у тому, що стосується вивезення сміття, надання транспорту, розвезення гуманітарки тощо. Без допомоги бізнесу у 2022-му ми взагалі б не втрималися. Але тоді у людей, і у бізнесменів зокрема, пропало відчуття матеріальності. Наші підприємці віддавали військовим свої машини, а людям роздавали продукти. Все безкоштовно. Тепер вже такого немає, і треба шукати надійну основу. Минулий рік ми вистояли завдяки військовому ПДФО. Ми більшу частину цих «військових» коштів, щоправда, повернули назад військовим або купили на них те чи інше обладнання. Але вони дуже сильно нас виручили. От, наприклад, саме на ці кошти ми побудували в одному з наших сіл протирадіаційне укриття».
«Невдовзі після того, як почалося повномасштабне вторгнення, наша громада змінила слоган. Тепер він звучить так: «Відновлення, розвиток, безпека». Раніше він був коротшим: «Нові можливості». Це не публічний слоган, а, так би мовити, робочий, суто для команди, щоб кожен знав, заради чого ми всі працюємо. Тепер, як ви розумієте, не до пошуку нових можливостей громади, ми намагаємося насамперед убезпечити наших людей. Наша громада об’єдналася порівняно пізно, у 2019 році, потім по нас вдарив ковід. У 2021 році ми щойно почали розправляти крила… Зараз перед нами знову дуже багато викликів. Найголовніший – відновлення. Велика кількість невирішених питань зі зруйнованими хатами. Тут ми покладаємо великі надії на «Є-відновлення», це дієва програма. Ми багато зробили у напрямку незначних ремонтів, зараз активно працюємо над допомогою нашим мешканцям в отриманні житлових сертифікатів».
«Зруйнований житловий фонд — це одне питання, а зруйнована інфраструктура — інше. Треба ж відновлювати водогони і газогони, треба ремонтувати дороги. У минулому і позаминулому році виключно за рахунок грантів ми замінили всі наші башти Рожновського, пробурили артезіанські свердловини, відремонтували школи та садочки. Тепер деякі з них навіть кращі, ніж були».
«Мало не кожен працівник сільської ради пише програми за своїм напрямком. І щонайменше одна з 10-ти заявок обов’язково «вистрілює». Причому найчастіше у різноманітних конкурсах перемагають школи. Для них є безліч мікрогрантів із забезпечення одного-двох класів. Я завжди намагаюся підтримати цю ініціативу, заохочую писати і подавати грантові заявки. Адже тут йдеться не про те, щоб отримати двадцять парт для одного класу. Наведу вам такий приклад. Одна наша школа, на щастя, неушкоджена, залучила до роботи потужний міжнародний фонд. Спершу він профінансував для неї кілька мікрогрантів, а потім — заміну усіх вікон та усієї системи опалення, з трубами, насосами та батареями. А коли все було зроблено, запропонував ще й відремонтувати туалети і побудувати пандуси. Зробивши пандуси, вирішив капітально відремонтувати систему каналізації. Школа стала кращою за нову. Або ось іншій приклад. Школа, дах якої зруйнували снаряди, виграла аж 10 грантів. По одному гранту у ній замінили 10 вікон, по іншому — 20 вікон, ще по іншому — перекрили дах, завдяки наступному гранту школа отримала 5 ноутбуків. До цього сільська рада додала 600 тис. грн на будівництво укриття. Загалом наша громада за останні два роки залучила близько 20 млн грн грантових коштів. Цьогоріч плануємо залучити не менше. Адже ми потребуємо і модернізації шкіл, і нових шкільних автобусів, і нових укриттів, і ремонту дитячих садочків, і створення культурного простору. Це наша земля, ми хочемо жити на ній та розвивати її. Всупереч ворогу».
Джерело: Децентралізація https://decentralization.ua/news/17348
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
