Мене завжди зачаровувало це село своєю загадковістю, чарівністю, чистотою, акуратністю. Всі подвір`я та садиби були охайними та впорядкованими, засаджені квітами. Я завжди звертала увагу на те, що там де вже давно ніхто не жив і не було нащадків з часом все заросло, похилилося, попадали дахи, але в будинках були зачинені двері на замок. Всі жили дружно, товаришували, допомагали одне одному. Стояли і пусті садиби і кожного разу зустрічали гостей сумною посмішкою сонця, що відбивалась у пустих вікнах. І ніхто не позіхав на чуже майно.
Те, що я побачила цього разу, просто приголомшило …
Майже в усіх садибах «похазяйнували» злодії-мародери: повибивані вікна, розбиті, познімані двері, «розкурочені» ганки і погреби, все де було, або могло бути залізо все розграбоване. Та найбільша біль – розвалена, понівечена українська святиня – піч. Піч!.. Яка була душею житла, святинею! Її шанували, тримали в чистоті, постійно підбілювали. Вогонь в печі завжди вважався священним, був символом непорушності сім`ї, його оберігали та ставились з повагою. Але знайшлися нелюди, які заради власної наживи розграбували її. Стоїть зруйнована, похилена, «розтерзана». І такі випадки не поодинокі на жаль, майже в кожній пустій хаті. Не згадують злодії ні про звичаї, ні про традиції, ні про святині і не думають, що зруйнувавши піч та грубу наживи – на копійки, а будинок залишається без душі, без опалення.
В країні йде війна, багато переселенців, які могли б заселитися в ті пусті будинки і дати їм друге життя, в селі тихо, гарно, спокійно. А так стоять пусткою, розграбовані та понівечені, але все ще в очікуванні господаря.
Марина Ігнатенко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
