Село Стодоли. Буяє травень, і посеред його буйноквіття, на лавці під старенькою похиленою хатиною сидить бабуся, сама, як квіточка. Маленька, з ціпком, старенька, але така охайна, щира і усміхнена!
Любові Олексіївні Сіренко пішов 86-ий рік. Виховала сина й двох доньок, має п’ять онуків, троє з них нині захищають нашу країну, в гарячих точках; є онучка і два правнуки.
Бабуся Люба прожила в Стодолах все своє життя. “Працювала я, діточки, все життя, мало не з дитинства. Після школи – свинаркою, тоді дояркою, а далі стала керувати бригадою.
А з 1977 року стала продавчинею”.
Бачимо, що в дворі, на мотузці, сохнуть проти сонечка старанно випрасувані речі.
-То Ви самі перете?
-Аякже, мої дорогенькі, – розводить руками бабуся, – все сама роблю, перу руками. Машинка в мене була, та я віддала її доньці, коли в неї були маленькі діти. Їсти годую. За квітами доглядаю. Та цей рік квіткі якісь неважні”…
“А ночами часто лежу та згадую й перераховую в пам’яті, скільки людей жило в Стодолах, та кого вже нема на цьому світі…”.
Прощаємося і обімаємо бабусю поглядом, світлу і щиру, як сонечко…
Валентина ПИЛЬНИК
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
