Жінка втратила зір через хворобу. Спершу почувалася безпорадною, а тепер за роботою часто забуває, що очі в неї незрячі.
Понад дванадцять років Марія Лукач із села Мала Загорівка Плисківської громади, що на Ніжинщині, живе в суцільній темряві. Однак ні хвилини не сидить без діла. А відколи син Василь пішов захищати країну, в’яже теплі шкарпетки, килимки та пояси для бійців.
“Нав’язала уже на весь батальйон, понад 500 пар шкарпеток, стільки ж килимків, — розповідає 56-річна жінка. — Хоч очі в мене незрячі, але серце все бачить, все відчуває. Вболіваю за наших хлопців, хочу їх зігріти. Зв’язані вироби передаю через місцевих волонтерів або через свого синочка”.
Пані Марія каже, що часто над її будинком пролітають російські ракети. “І ворожі дрони постійно гудуть. А я в’яжу і молюсь, щоб Бог оберігав і нас із чоловіком, і воїнів. Василько мій весною 2022 року пішов добровольцем на фронт. Просив, щоб не плакала, а благословила, — каже співрозмовниця. — Син постійно воює у гарячих точках. Ось тепер — на Донеччині”.
Навчитися в’язати наосліп жінці було важко. Спочатку рахувала кожну петлю, а потім, каже, стала краще відчувати нитки пальцями. “Зір почав знижуватися через цукровий діабет. А в 2012-му повністю осліпла. Спочатку блудила навіть у хаті, плакала від безсилля. Чоловік мене з того стану витягнув — допомагав, підтримував. Тепер роблю вдома усе. Зготую сніданок-обід, посуд помию, а тоді сідаю в’язати. Так за роботою і сумувати нема коли і про свої хвороби забуваю”, — зауважує.
Нитки пані Марія спершу купувала сама. Каже, для неї це було задорого, бо має малу пенсію. А потім попросила допомоги волонтерів та небайдужих у соціальній мережі. Тепер їй надсилають нитки чи не з усієї України.
“Що люди мають, те і передають, присилають навіть в’язані речі, які вже не потрібні. Я їх розпускаю на нитки, змотую у великі клубки і з них в’яжу. Вдячна кожному за небайдужість. Хочу, щоб шкарпеточки мої гарні були, то часом чоловіка смикаю — питаю, де синій, зелений чи коричневий, прошу, щоб допоміг, дібрав кольори, — мовить пані Марія. — В’яжу ще й килимки, їх можна на сидіння покласти, під ноги у холодному бліндажі чи взяти у спальник. А також — пояси на спину. Придумала робити їх на пасках. На один пояс витрачаю два дні”.
Автор: Леся Родіна
Джерело: expres.online
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
