21 січня — день народження Олени Антонівни Косач (1845–1927).
Ім’я, яке зазвичай звучить поруч із великими, але рідко — в центрі уваги. А даремно. Бо без цієї жінки історія української літератури й сама Леся Українка були б іншими.
Олена Косач — письменниця, громадська діячка, революціонерка, тітка і духовна наставниця Лесі Українки. Її голос був тихішим за імперський грім, але значно витривалішим.
Народжена в освіченій козацько-шляхетській родині, Олена Косач рано зрозуміла: мова, гідність і свобода — не абстрактні поняття. Вона здобула домашню освіту, закінчила акушерські курси при Київському університеті й ще до тридцяти років обрала шлях громадянського спротиву.
В її біографії — участь у народницькому русі, допомога політичним утікачам, арешти, негласний нагляд поліції, роки заслання в Карелії та Сибіру. Усе це — задовго до того, як українське жіноче слово стало «дозволеним».
Для Лесі Українки Олена Косач була не просто родичкою. Вона стала першою живою історією боротьби, яку Леся бачила поруч. Саме арешт тітки надихнув юну поетесу на написання першого відомого вірша — «Надія». Її образ упізнається і в поезії «Забуті слова» — як голос, що говорить дитині про свободу, гідність і внутрішню силу.
Олена підтримувала Лесю під час хвороб, ділилася книжками й спогадами, допомагала з виданнями, була поруч у найважчі моменти життя поетеси. Саме вона повідомила світ про смерть Лесі Українки у 1913 році.
Олена Косач писала українською тоді, коли це було небезпечно. Під псевдонімами Зовиця, Е. Ластівка, Олена Ластівка вона створювала вірші, гумористичні та історичні поеми. Її поема-билиця «Ганна» (1881) — глибоко людська історія втрати, болю й жіночої витримки.
Вона не прагнула канону і не шукала визнання. Вона просто жила мовою — і це було її формою спротиву.
Після заслання Олена жила на Волині, згодом у Києві. Її дім був осередком інтелігенції, родинного тепла і навіть конспіративних зустрічей. Вона прожила довге життя й померла 9 лютого 1927 року. Похована на Байковому кладовищі. Могила не збереглася. Пам’ять — збереглася.
Джерело: Ми Українці